Ми з чоловіком у шлюбі вже шість років. За час нашого спільного проживання ми пройшли чимало криз. Але рік тому у нас був найскладніший період.

Річ у тім, що Сашко мені зрадив. Наскільки я знаю, це було лише один раз й із дурощів. Ми тоді багато лаялися з приводу і без, мабуть, набридли один одному. Він поїхав у відрядження і там у нього трапилася інтрижка з його співробітницею.

Мені не довелося щось підозрювати чи з’ясовувати. Мало того, я навіть не дізналася про це випадково. Сашко повернувся з поїздки та сам мені все розповів. Пояснив, що не зможе з цим жити та зобов’язаний полегшити душу. Чоловік був навіть готовий до того, що ми розлучимося, але тягти на собі вантаж своєї власної зради не зміг.

Спочатку я була твердо впевнена, що нам треба розлучитися. І справа навіть не в самому факті зради. Це, ясна річ, була несусвітна дурість, біс поплутав, з ким не буває. Мене більше засмутив його егоїзм. Якщо вже це і справді був випадковий зв’язок, я б віддала перевагу про таке не знати. Ну навіщо перекладати з хворої голови на здорову? Йому важко було справлятися з муками совісті. А як мені було, він не задумався?

Ці думки не давали мені спокою, я вже майже була готова подавати заяву на розлучення. Але порадившись із сім’єю та подругами, у результаті все ж таки вирішила чоловіка пробачити. А в нас ще й двоє дітей, до речі. Позбавляти їх повноцінної сім’ї через це я вважала дурним рішенням.

Сашко був на сьомому небі від щастя, коли зрозумів, що наша родина не зруйнується через його вчинок. Клявся і божився, що ніколи більше не дасть жодного шансу в чомусь його підозрювати. Ходитиме як шовковий і знову стане ідеальним чоловіком.

Я справді повірила йому. Те, що трапилося одного разу, може не повторитись знову. Але якщо щось відбувається вдруге, то тоді вже точно станеться в третій, четвертий і так до нескінченності. Тому я сподівалася, що чоловік сам злякався своєї поведінки та дійсно зробив висновки на все життя.

Щоправда, автоматично я вважала, що він справді стане ідеальним чоловіком на тлі своєї провини. Спочатку так і було. Сашко мчав після роботи додому, весь свій вільний час приділяв дітям, допомагав мені по дому. Та й до мене ставився, як до принцеси. Якось мені навіть спало на думку, що такі струси іноді навіть не такі вже й погані для стосунків.

Але через кілька місяців усе почало поступово повертатися на круги своя. Після роботи Сашко міг вирушити з колегами пити пиво до ночі, навіть мене не попередивши. Я й сама була зайнята на роботі, але після повернення додому в мене починалася друга робота – прибирання, приготування та уроки з дітьми.

Якоїсь миті мені це порядком набридло, і я почала натякати йому, що непогано було б допомагати своїй дружині. Сашко наче мене не чув чи не хотів чути. Відмовлявся і годував одними суцільними обіцянками.

Нещодавно він вкотре пізно повернувся додому, напевно, знову з колегами загуляв у барі. Це була п’ятниця, ми планували вкласти дітей спати та разом по-швидкому зайнятися прибиранням будинку, щоб у вихідні нормально відпочити. У результаті я сама повністю прибрала всю квартиру, а Сашко прийшов до закінчення. Я не стала підбирати слів.

– Ти знову забув, про що я тебе просила? Невже так складно приділити хоча б крихту свого часу сім’ї? І взагалі, де той обіцяний ідеальний чоловік, я щось не помітила? – нервувала я.

– Рито, я тобі обіцяв, що ніколи в житті тобі не зраджу. І обіцянку я, до речі, тримаю. Але ходити тепер навколо тебе навшпиньки та ставати домогосподаркою – таких обіцянок я не давав, – сказав він, як відрізав.

– Ну, дякую хоча б, що обіцянку тримаєш. І все-таки мені здається, що поведінка людини, яка зрадила свою сім’ю, має трохи змінитися після того, що сталося! – Заявила я.

– Рито, я не збираюся тепер до кінця життя ходити за тобою по п’ятах і просити вибачення! Якщо ти мене пробачила, то забудь про це і ніколи не нагадуй. Інакше нічого не вийде, – відповів Сашко.

Тепер я не знаю, що мені робити. Начебто чоловік має рацію, з одного боку. Потрібно або забути про все, або розлучатися.

Але при цьому мене не залишає думка, що він зовсім мало і чисто для вигляду був ідеальним чоловіком, а тепер навіть сміється мені у відповідь, хоча зовсім нещодавно благав про прощення.

КІНЕЦЬ.