Їм обом було по 40. Нарешті дружина наважилася сказати чоловікові ТЕ, що змінило їх життя назавжди. Історія, яку варто прочитати і жінкам, і чоловікам.

Славко одружився у двадцять два роки з Любою – спокійною, домашньою дівчиною. У сім’ї відразу взяв верх над дружиною: всі все робили тільки після його схвалення.

Люба не пручалася: чоловік – глава сім’ї, господар, на нього у всьому можна покластися. Тільки ось інший раз запитає Люба:

– А чого так пізно?

А Славко відповість:

– А тобі яке діло?

– Ну, як же, чоловік ти мені.

– Ось і знай своє місце, дружино.

Ні, Славко не зpаджував Любі, просто він був занадто самовпевненим, не вважаючи за потрібне відповісти дружині так, щоб не мучилася вона питаннями.

Попросила сестра в боpг грошей, Славко дістав їх загальну заначку і дав сестричці.

Люба кинулася, а грошей немає:

– Славік, а ти куди гроші витратив?

– Тобі яке діло?! – Віддадуть гроші, на місце поверну.

Запитає Люба, що там у нього на роботі відбувається, а у відповідь:

– А тобі-то що до того, йди геть кухнею займайся.

Задумав Ярослав машину поміняти, Люба хотіла обговорити з ним, яку марку брати.

– Яке тобі до цього діло? Ти ж в них не розбираєшся, все одно я тебе вожу.

І так двадцять років прожили. Славко в домі господар, а Люба при ньому. І всі ці роки часто чула від нього:

– Що тобі.

Син уже виріс, в армії відслужив, а Ярослав сам собі на умі: всі питання вирішував майже без згоди дружини.

«А чого у неї питати, – думав він, – нехай каструлями займається, – їй до цього діла немає».

Було вже Ярославу за сорок, коли Люба тихо і спокійно запропонувала розлучитися. Ярослав трохи дар мови не втратив від такої пропозиції: вона все життя покірною була, нічого не потребувала, він забезпечував, – що їй не вистачає.

– Чого це ти раптом надумала? – закліпав очима Ярослав.

– А тобі яке діло? – також байдуже сказала Люба, як всі ці роки відповідав їй Ярослав.

– Як яке діло?! – pозлютився він.

– Я ж тобі чоловік, давай поговоримо.

– Все життя намагалася поговорити, тільки ти не чув, ти ж господар, ти добувач, а я так – прислуга, яке мені діло.

Люба розлучилася з Ярославом. І жодного разу не пошкодувала. Ось тільки дивувалася потім, як стільки років прожила з людиною, яка ніколи не зважала на її думку і відчувала в родині тільки свою власну значимість.

КІНЕЦЬ.