Лариса й Галя були на роботі, на чергуванні.

У палатах всі мирно спали, та й взагалі сьогодні було спокійно, і жінки вирішили тихенько подивитися хороший фільм. Вибір припав на відомий фільм про кохання.

-Ось щоразу дивлюся це кіно, і не набридає, – усміхнулася Галя.

-Ага, – кивнула Лариса. – А я ще, знаєш, щоразу, дивлячись на акторів, згадую своїх дідуся й бабусю.

Мої бабуся Олена з дідом Миколою дуже схожі на них. І любов у них така сама…

Баба Олена на дідуся сварилася часто, але по доброму.

Дід каже:

-Знову на мене сваришся! І, головне, за що? В інших чоловіки гульбанять, гуляють, а я золотий у тебе!

А бабуся тоді ще дужче сварилася і нагадувала йому, що золотим він став нещодавно.

А колись гуляв та ще й як. І гульбанив…

…Якось заслабла баба Олена. Дуже заслабла. Лежить на ліжку без руху, вставати відмовляється. Нічого не їсть. На той світ зібралася.

Вже їм із дідом років було під вісімдесят обом. А молодці, трималися. А тут ось вийшло…

І один лікар приходив додому, і другий, діти з міста приїжджали, приватного викликали.

А нічого особливого не знайшли у баби Олени. Руками тільки розводять, коли вік у картці бачать: чого ви, мовляв, хочете?

В поліклініку на таксі їздила з дідом. Аналізи хороші. Все в нормі.

А баба Олена лежить і лежить. Дід Микола навколо неї крутиться.

-Давай чайку, – каже. – Наллю тобі з лимоном?.

-Ні, – відповідає бабуся.

-Ну, поїж хоч! Картопельки пюре свіжої… – сердиться дід.

А в самого сльози на очах… А якщо справді не стане його Оленочки, як він сам буде?!

Баба Олена мовчить. Нічого не відповідає. Відвернулася до стіни. Водички тільки попила.

Каже, що апетиту в неї немає, «шматок не лізе».

А раніше любила попоїсти і ще й як…

Дід зміг вмовити її, хоч кашу їсти на воді вівсяну. Тим і жида.

Дідусь похмурий. Сопить і мовчки натягує свою стару куртку. Чоботи надягає. Баба Олена слідкує. Чує шум, піднімається на ліжку:

-Куди ти зібрався?

-Скоро прийду, – похмуро відповів дід.

Кепку насунув свою і подався до бабці Антоніни на околицю села. Тільки на неї і вся надія.

Вона йому нашепотіла щось. Трави цілющої дала. Дід понюхав, розчхався, але взяв, подякував.

Сказала Антоніна, що підніметься баба Олена, обов’язково. Треба тільки розумно все зробити. І навчила діда, як…

З’явився дід додому. Закипʼятив чайник, заварку засипав. Чай запашний вийшов, на весь будинок аромат!

А баба Олена знову свою пісню заводить:

-Там у шафі лежить сукня моя, яку я приготувала на той самий випадок… І хустка. Не переплутай, там і інші є, а ця окремо лежить у пакетику! В останню путь мені буде…

-Та що ти говориш! Знайду я твою сукню, не бійся, не переплутаю! – розгнівався дід.

А потім і каже:

-Бачив Ганну я щойно біля магазину. Гарно так вдягнена! Куди, кажу, зібралася? А вона мені відповідає, що нікуди. Настрій у неї просто хороший: весна, сонечко, пташки співають і душа співає, погуляти хочеться. Хочеш, мовляв, зі мною погуляти, га?

Ганна – це перше дідове кохання. Заміж вона вискочила за Валентина, веселий був хлопець, та не стало його рано.

Потім Ганна ще заміжня двічі була, поки знову нещодавно не овдовіла. А Миколу вона не забула. Ні-ні та й скаже йому, що, мовляв, щастя своє втратив, одружився не з тією, а вона, мовляв, пам’ятає їхню любов тодішню, давню.

Баба Олена про ці підморгування Ганни знала, і завжди сварка виходила у них із дідом на цю тему. Бабуся підозрювала, що бігав до неї дід, коли та овдовіла.

Тільки правди ніхто не знав, а дідусь, звичайно, не зізнавався, відмовлявся.

І ще жила в селі жінка Раїса. Красива, статна. Дід Микола по молодості і до неї залицявся. Та дала вона йому відкоша і вийшла за агронома Сергія.

А з бабою Оленою у них уже пізніше закрутилось. Вона теж не одразу зустрічатися з ним стала, все «зазнавалася», поки мати їй не сказала, що, мовляв, хороший хлопець, Микола! Впустиш своє щастя! Досить його відштовхувати, хлопець любить тебе, це ж видно. Пора, мовляв, заміж, засиділася ти в дівках, а то відведуть, дивись!

-Ах, відведуть! Не бути цьому! – вирішила дівчина.

Так і одружилися Олена й Микола. Все життя душа в душу жили, двох дітей народили, все гаразд у них було…

…Заскрипіли пружини на ліжку. Бабуся обернулася і дивиться невдоволено на діда:

-Кого бачив? Ганну? Ти дивись! Вона ж старша за мене на рік! А бігає он, нічого не робиться, ніяка слабість не бере, – пробурмотіла баба Олена.

Потім ще щось бурмотіла довго. Бубоніла собі під ніс, сварилася. Перебирала натрудженими руками край ковдри, сопіла і крутилася. Все їй було незручно.

А дід дивиться хитро і додає:

-І Райку бачив.Так і ходить, ніс задирає. Сергій у неї зовсім слабий, а вона молодцем тримається. Макіяжик, зачіска, нове пальто. От же ж баби! – захоплено сказав Микола.

Бабуся Олена раптом скинула ковдру, ноги з ліжка спустила, встала і похмуро пішла до шафи. Розкрила її і довго дивилася всередину.

Микола застиг з чашкою в руках.

-Та не забув я, де лежить твоя сукня на той випадок, не хвилюйся. Найгарніша будеш!

-Що?! Яка сукня?! Я дивлюся, мені й вийти нема в чому на вулицю! Моє пальто з чорнобуркою міль давно поїла. Шапка – тільки викинути! Хустки старі все, поношені!

-Ти ж сама казала, що не треба тобі нічого, все вже! Нема до чого нове купувати, гроші витрачати…

-Хочу нове! – заявила бабуся.

А потім почала викидати на підлогу старе й сердито бубоніти:

-І Райка, і Ганна так і чекають, ходять тут винюхують. З чого це ти сьогодні їх обох зустрів, га?! То не видно було, а тут дивись – повилазили! Де там твоя картопля? Їсти хочу. І чай? Аромат на весь будинок стоїть! П’є чай, а мене не кличе!

Так і встала баба Олена. Почала потроху «тупотіти» по хаті, по господарству клопотати.

Потихеньку слабість невідома з неї і вийшла. Та й чи була вона? Не зрозуміло. Але підвестися треба було!

І пальто дід їй нове купив. І шапку. Пішли в магазин, та й вибрали. Ходить тепер баба Олена, як королева. Дід іде поруч, нахвалює її й усміхається хитро.

-А то дивись який! – бубоніла вона дочці, яка приїхала через тиждень провідати старих. – Я ще лежу, жива, а він тут уже шашні розводить! І Ганна йому, і Райка! Дон Жуан сільський! Не залишу я його без нагляду, ще чого! Не дістанеться він нікому! Ось на зло їм і встала я, дочко…

…Фільм Лариса й Галя давно подивилися. Сиділи і просто балакали: ніч довга, до кінця чергування далеко.

Посміялася Галя по-доброму з Ларисиних дідуся й бабусі.

-Які вони у тебе чудові! Захоплююсь такими парами…

-Так, золоте весілля відзначили, вже й діамантове скоро! Звісно, ​​здали трошки, але тримаються…

-Ага! – усміхнулася Галя. – Баба Олена, мабуть, так і боїться, що дід в інші руки перейде! Слідкує…

-Та вже ж, – погодилася Лариса. – Тільки її одну він і любить усе життя, ніхто йому не потрібен. Тож марно вона турбується. Проте мотивація у неї хороша, що є то є!

Й обидві жінки дружно засміялися…