Ми з чоловіком жили добре, поки до нас не переїхала його мама. Я знаю, що багато сімей живе з батьками, і не робить з цього проблеми, але ж і батьки різними бувають. Мама мого чоловіка має важкий характер, і це я зрозуміла з самого початку.

Як тільки я познайомилася з майбутньою свекрухою, мені стало зрозуміло, що стосунки у нас з нею ніколи не будуть добрими. Так і вийшло. На людях вона завжди намагалася ставитися до мене лагідно, грала роль турботливої матері, а як тільки ми залишалися з нею наодинці, тоді вона і показувала своє справжнє ставлення до мене.

Спочатку я мовчала, а потім почала чоловікові розповідати. Звичайно, він мені не повірив, адже його мати на таке не здатна! Тільки після того, як я записала одну нашу розмову на телефон, він мені повірив.

Після цього я сказала, що не буду їздити до свекрухи в гості, чоловік мене зрозумів, і на якийсь час я припинила спілкування з нею. Це був чудовий час, принаймні, для мене, бо тепер мені не доводилося вислуховувати від неї різні докори в свою адресу.

Нейтралітету ми дотримувалися рівно до того моменту, поки раптово не стало свекра. Це сталося так швидко і несподівано, що ніхто не міг знайти собі місця, тим більше свекруха.

Вона дуже важко пережила цю подію, бо чоловіка мала доброго, свекор і справді був дуже хорошою людиною. Та й багато побутових питань вирішував саме він, тому свекрусі було важко самій навіть комунальні послуги оплатити.

Мені навіть часом ставало її шкода. Після сороковин вона почала проситися переїхати жити до нас, тому що їй страшно, самотньо, сумно без свого чоловіка. Я не хотіла погоджуватися, але чоловік умовив. В біді, мовляв, рідних людей залишати не можна.

– У мами непростий період в житті, ти ж бачиш, як їй важко змиритися з втратою. Вона змінилася, чіпати тебе не буде. До того ж вона житиме на нашій території, а тут ти господиня. Вона і з донькою нам допомагатиме, а ти матимеш більше вільного часу, – вмовляв мене чоловік.

У цій ситуації мені нічого не залишалося робити, як погодитись. До того ж, я дивилася на свекруху, а переді мною стояла прибита горем жінка. Перші півроку ми жили добре, а потім свекруха відчула себе своєю в моїй хаті і потихеньку встановлювала свої порядки.

То їй рушник на кухні не сподобався і вона його викинула, то речі перекласти на різні полиці. І все це вона робила «як краще», абсолютно не цікавлячись моєю думкою. А якщо я і казала щось типу того, що можна було б і мене спершу спитати, вона лише скривлювала губи, і потім плакалася моєму чоловікові. А він потім звинувачував мене у тому, що я не достатньо добре поводжуся з його матір’ю.

Окрема тема – моя дочка. Бабуся чомусь вирішила, що всі турботи відтепер про онучку вона бере на себе – почала водити її в садок, а потім все частіше заводила розмови про те, навіщо туди ходити, якщо вона і так вдома.

Я була категорично проти кидати садок, це ж соціалізація, дитина має вчитися бути серед дітей, адже саме так виробляються важливі комунікації. А діти всі хворіють, тож у них формується імунітет. Та свекруха як бачила хоч одну дитину з нежиттю чи кашлем, відразу забирала нашу доньку додому.

При цьому свекруха округляла очі: «А що такого? Там діти хворі прийшли, не могла ж я її там лишити!».

Останньою краплею стало те, що бабуся дозволяла доньці робити те, що я забороняла. Вона могла цілими днями сидіти біля телевізора дивитися мультики, чи сидіти в телефоні бабусі, бо їй так спокійніше. А про дитину вона подумала?

Чоловікові частіше почала говорити, яка я погана мати, дитиною зовсім не займаюся. Чоловік вирішив не втручатися, адже на його стосунки з дочкою це все ніяк не позначалося.

А одного разу донька мені сказала, що я погана мама, і передала слова бабусі, мовляв, навіщо мій син собі вибрав таку дружину?

Тут мені стало все зрозуміло і терпець мій урвався. Я вирішила, що пора відправляти свекруху назад, бо інакше наша сім’я розпадеться.

Того ж вечора я відправила дитину до моїх батьків, а ми, дорослі, почали з’ясовувати стосунки. Свекруха, звичайно ж, включила актрису і стала зображувати непритомність, вдавала, що їй дуже погано. Та цього разу на мене це все не діяло.

Чоловікові я дала тиждень на те, щоб він вирішив, чи в домі залишаюся я з донькою, чи його мама. Налаштовувати мою дитину проти мене я не дозволю.

Джерело