Я б мовчала, якби Люба при цій розмові мого чоловіка не зачепила. “Миколко, ти вчися, бо інакше будеш, як вуйко Андрій, бруківку людям класти. Теж мені – робота.

Великим розумом світити не потрібно, а освіти тим більше”. Продавчиня ж не стрималася і відповіла Любі, як годиться. Але ж якби це все, що вона для нас зробила.

Чого тільки вартий її вчинок, коли ми інтернет в дім провели. А про “аптекарку” Галю взагалі мовчу, підставила її Люба на роботі так, що та довго до тями приходила

Мені важко уявити, як то мати добрих сусідів, поряд із своїми ми живемо, як на пороховій бочці.

Пані Люба наша сусідка вже багато років, моя свекруха часто мені розповідала, скільки неприємностей переживала у житті саме через Любу. І хоч та зараз у пенсійному віці, та все одно не припиняє свої “чорні справи”.

Ось має людина щось таке до себе, тай не може жити спокійно, мусить завжди вставити палки у колеса. З одного боку сусіди ми із Любою, а з іншого боку – тітка Галя.

Так Люба і там напакостила добряче. Тітка Галя сама працює в аптеці фармацевтом, вже багато років. Та такої перевірки, яку на неї наслала пані Люба, в неї не було за всю історію її роботи.

Виявляється, Люба не змогла пережити ремонтів, які зробила Галя, а тут ще й її зять нову дорогу автівку купив. Ось тут Любу і жаба почала давити.

Вона додумалась навіть до того, щоб піти до Галі, коли та була у ванній, з її стільникового телефону зателефонувала на якусь службу і повідомила, що Галя торгує чимось “лівим”.

Це вже потім, в ході розслідування було виявлено, адже інформація була фальшива, а в цей день у Галі більше нікого окрім Люби не було. Називається, впустила у хату на свою голову.

А в нас що було: коли ми проводили інтернет то сусідка ввечері косою його обрізала. Ну не може жінка спокійно жити, їй в голові як би кому яку пакість зробити.

А вчора я дізналась від людей в магазині, як Люба розповідала про внука, зачіпаючи при цьому мого чоловіка. Ох і невгамовна жінка, невже всі її злодіяння залишаться безкарно?

Люба розповідала про свого внука, який він в неї молодець, як вчиться в школі. І про те, як вона пильнує за тим, щоб він старанно виконував уроки і заставляє його читати книжки, щоб був великий запас слів при розмові.

– Я завжди кажу своєму внукові, – стверджувала в магазині Люба перед покупцями, – Як не будеш вчитися, Миколка, то будеш таким як вуйко Андрій, наш сусід, бруківку стелитимеш. А там і розуму особливого не потрібно і вчитися не варто.

Та продавець не втрималась і сказала: “Люба, що ти таке говориш? Наскільки я знаю “бруківщиком” працювати вигідно, адже там висока зарплатня”.

Та Люба лише сміялась з її слів, вона вважає, що вона сама найрозумніша і знає все краще за всіх. “Там сніг, чи дощ все одно ти на холоді працюєш. Яка там зарплатня, як мій сусід ще й досі собі паркана пристойного не поставив”.

От і маєте коротку характеристику мого сусідства з Любою.

Скажіть, чи справді з такою людиною як вона, можна нормально жити? Чи здатна вона на добрі вчинки? І взагалі, на людяність?

Що такого має трапитись з людиною, щоб вона одумалась?

Джерело