Провівши десять років за кордоном по роботі, я повернулася додому, чекаючи теплого прийому, як у фільмах зі щасливим кінцем. Але натомість прийом моїх батьків був далеко не радісним.

За ці роки мені вдалося отримати двокімнатну квартиру в іnотеку, в яку переїхали мої батьки, покращивши своє фінансове становище за рахунок оренди старого житла.

Натхнена своїм поверненням, я передчувала, як почну новий розділ життя на батьківщині, прагнучи здобуття освіти та кар’єрного зростання.

Однак після прибуття батьки висловили розчарування, повідомивши, що поселили у наданій мені квартирі 40-річну жінку з іншого регіону.

Ця жінка стала частиною їхнього повсякденного життя, допомагала по дому і, схоже, замінила мене у їхній прихильності.

Батьки запропонували мені повернутися на роботу за кордон ще на рік чи два, тому що у моїй власній квартирі не було місця.

Захоплена зненацька їхньою відповіддю, я опинилася перед дилемою: продовжувати працювати за кордоном або почати все заново у своїй країні, але далеко від батьків?

Повернення додому, про яке я так мріяла, виявилося складною реальністю, яка змусила мене переосмислити своє місце та поняття “дому”.

КІНЕЦЬ.