– Подумати тільки, яка безсоромна – втекла від чоловіка до коханого, – гуділо село, впиваючись сенсацією.

Новина про те, що Галина зійшлася з Петром, облетіла село швидше, ніж буря перед грозою.

– І що, Петро її після усього, що сталося, прийняв? – питали цікаві жіночки?

– Ага, прийняв. Вона в чому була, в тому і до нього прийшла, а він впустив її, уявляєте?

Галина була першим коханням Петра, всі в селі знали, що вони любляться між собою, гарною парою їх вважали, бо і Галинка була писаною красунею, і Петро неабияким красенем.

У справу втрутилися батьки дівчини, які були доволі багатими людьми, і вважали, що Петро, хоч і хороший хлопець, але занадто бідний для них.

Петро тоді через це дуже переживав, тому зібрався і поїхав на заробітки, щоб довести тестю, що він гідний їхньої доньки.

Та поки Петро гроші заробляв, батьки переконали Галину, що він там, на чужині, вже собі іншу давно знайшов. Листи від коханого вони старанно ховали від доньки, а мобільних телефонів тоді ще не було.

А тут, ще й як на зло, став свататися до Галини місцевий хлопець Роман. Ця кандидатура подобалася батькам дівчини значно більше, тому вони і всіляко сприяли тому, щоб це весілля відбулося якомога швидше.

Галина вийшла заміж за Романа, хоч і не любила його. А коли в село, нарешті, повернувся Петро, то його кохана вже була дружиною іншого чоловіка.

Йому розповіли, чому Галина так зробила, і щоб вона себе не картала і не ламала своє життя, Петро вирішив дограти цю роль до кінця, і при зустрічі з нею попросив у неї пробачення за те, що “на чужині знайшов собі іншу”.

Невдовзі Галина народила синочка, і погрузла в клопотах про дитину, а Петро знову поїхав у світи, щоб не бачити коханої, без якої життя собі не уявляв.

Повернувся він в село років через 17, і з грошима великими. Хату збудував, машину купив, бізнес відкрив. Але і досі продовжував холостякувати, хоча йому не мало-не багато, а вже було під 40.

Мріяли про Петра і дівчата, і розлучені жінки, та й навіть одружені задивлялися в його сторону. Але він на жодну не дивився.

Всі думали, що це через ту, яку він в світах залишив, і ніхто навіть не здогадувався, що все це через Галину, яку через роки забути не зміг.

І вона теж нічого б не знала, якби одного разу доля не звела їх випадково на дорозі. Вже вечоріло, Галина поверталася з роботи додому, раптом біля неї зупинився автомобіль.

Петро запропонував їй, що підвезе її по старій дружбі додому, бо надворі почався дощ, а вона без парасольки.

Та коли Галина сіла в його машину, і була з ним так поряд, на відстані витягнутої руки, Петро просто втратив контроль над собою.

“Яка ж вона гарна. Не змінилася зовсім”, – крутилося в його голові.

Від тимчасового запаморочення Петро сказав:

– Збрехав я тобі Галинко, коли повернувся додому і побачив, що ти вже не моя. Не було нікого у мене, і зараз немає. Одну тебе люблю. Люблю понад життя, і нічого з собою вдіяти не можу. Виходить, я – однолюб.

А Галині дух перехопило, вона наче все життя чекала цих слів. Не питала – що і навіщо, а навзаєм зізналася, що і вона жити без нього не може.

В той вечір Галина чоловікові сказала, що не любить його, і що розлучення хоче. А він, замість того, щоб спробувати хоч якось це владнати, вигнав її на вулицю.

От вона в тому що була і прийшла до Петра. А він так зрадів, що відразу пообіцяв, що купить їй найкращі речі і, взагалі, тепер у неї розпочнеться нове життя.

Не дарма кажуть, що якщо кохання справжнє, то його роками не зітреш. А люди нехай говорять, на те вони і люди, щоб поговорити.

Петро Галину уже не відпустить, та й вона його теж, тому зараз для їхнього кохання вже немає перешкод, занадто довго вони одне на одного чекали. Добре, що таки дочекалися…

Джерело