Я одна без чоловіка виростила сина та дочку. Після розлучення заміж не вийшла, діти школярі вимагали, щоб у сім’ї не було вітчима.

Було тяжко і морально, і матеріально, але ми вистояли. Донька після навчання вийшла заміж і поїхала до іншого міста, де її чоловік невдовзі відкрив свій маленький бізнес.

Нині мають великий будинок, процвітаючий бізнес, дві доньки. Зі мною вони всі спілкуються тільки тоді, коли їдуть і треба приїхати, посторожити будинок і годувати кота та двох собак.

Як тільки вони повертаються з відпочинку, я відразу ж їду, мені так із самого початку сказала дочка. Син невдовзі після від’їзду сестри теж привів додому дівчину, представив, як наречену і сказав, що вони житимуть у нас. Ми з ним колись так і домовлялися, що трикімнатну квартиру не розмінюватимемо, а коли він одружуватиметься, житимемо всі разом.

Так зручніше, я можу доглянути майбутніх онуків. Але дівчина мені відразу не сподобалася, була надто зарозумілою і якоюсь, як би це сказати, як з неблагополучної родини.

Усі її поведінка, манери і навіть зовнішній вигляд про це говорили. Я не подала вигляду, але ввечері вирішила поговорити з сином.

Запропонувала поки що не перевозити її до нас, а придивитися, а потім уже одружитися. Що тут розпочалося!

Син почав грубити, кричав, що я втручаюся в його особисте життя і вже завтра вони подали заяву. По поведінці невістки я зрозуміла, що він їй все розповів, і після весілля вони оселилися в нас, а зі мною демонстративно перестали спілкуватися.

Невістка вчилася в той час, і поки син був на роботі, приводила подружок, пили напої, слухали музику на всю гучність. У цей час я йшла з дому, то в магазин, то в парк.

Моє життя перетворилося на пекло. З’явилися онуки, і вони все частіше почали траплятися сварки.

Доходило й великих скандалів. Син почав випивати, зі мною, як і раніше, не йшов на контакт.

Але після 10 років їхнього спільного життя, у сина з’явилася коханка, він подав на розлучення і переїхав до тієї жінки. Перед цим він тільки сказав мені: «Мамо, ти мала рацію».

Але вибачення я не дочекалася. Я залишилася сама з невісткою та онуками, які так само грубили мені, як і їхня мати.

Потроху почали спілкуватися із сином, я просила допомогти його продати квартиру і купити мені окремо житло, але невістка проти продажу, вона тут прописана разом із дітьми та сказала, що дочекається поки мене не стане та буде повноправною господинею квартири.

Так я вже мешкаю 12 років. Старша онука зібралася заміж, і молоді житимуть тут.

Мені немає місця у своїй квартирі, тому що їм потрібна окрема кімната. Син влаштував своє життя, а мене прирік на таке існування.

КІНЕЦЬ.