Віктор не вірив своїм очам. Дівчина за сусіднім столиком була як крапля води схожа на Настю. Ті ж довгі, злегка кучеряві каштанові локони, величезні очі, що змінюють свій колір від темно-зеленого до світло-сірого при різному освітленні і точена фігурка.

Але Насті зараз має бути, як і Віктору, під шістдесят. Звичайно, Віктор зустрічав жінок, які виглядали значно молодшими за свої роки. Він і сам не виглядаю на свій вік. Але щоб так… Відразу на сорок років… Ні. Як би йому не хотілося, але це не Настя.

Дівчина помітила, що Віктор її роздивляється і кинула на нього кокетливий погляд. Чоловік підняв свій келих на знак вітання і посміхнувся, з запізненням згадавши, що у  келиху в нього не сік, а зараз лише десять ранку. Сподіваюся, вона вважатиме, що на відпочинку це можна.

Наступного разу Віктор побачив її наступного вечора. Вона на самоті ходила пляжем. Якась непереборна сила потягла його до неї і він не зміг встояти.

-Добрий вечір! Вибачте мою настирливість, але ви не проти, якщо я складу вам компанію? – сказав Віктор.

Дівчина обернулася до нього і посміхнулася. Поблизу вона була ще прекрасніша. І так. Однозначно вона не могла бути Настею.

-Приєднуйтесь, – просто відповіла вона, не зупиняючись.

-Мене звуть Віктор Дмитрович. Я тут на відпочинку, – почав він розмову.

Вона знову глянула на нього. Її погляд був трохи глузливий і, в той же час, у ньому прослизали грайливі іскорки.

– Можна просто Віктор, – видихнув чоловік, відчуваючи, як від її погляду стає жарко.

– Олена.

-Е-е… Олено, ви завжди гуляєте наодинці? – безглуздо почав Віктор.

-Поки не знаю, – знизала плечима дівчина, – ми тут перший день. Дівчата захотіли до клубу, а я не люблю галасливих тусовок. Ось вирішила прогулятися. Раптом сподобається? – Вона знову глянула на мене.

-Я теж не люблю галасливих місць. Якщо ви не проти, я міг би приєднуватися до вас на ваших прогулянках. Не хочеться гуляти на самоті.

-Що ж … Я не проти, – її погляд став вивчаючим.

-Олено, ви не переживайте. Я не ображу вас. Просто на цей раз я один на відпочинку. Я, звичайно, не люблю шуму… Але на самоті не особливо подобається.

-А … Ваша дружина?

-Ми у розлученні майже двадцять років… У нас збереглися добрі стосунки, але… Не такі, щоб їздити разом на відпочинок.

Розмова припинилася. Олена повільно йшла вздовж краю моря, Віктор примостився збоку, крадькома милуючись нею. Може вона дочка Насті? Чи онука? Як би це з’ясувати?

Настя була першою любов’ю Віктора. Вони були молоді. Бурхливо сварилися і бурхливо мирилися, не уявляючи життя один без одного. В одну з таких сварок Настя поїхала до сусіднього міста до сестри. Так і не повернулася. Віктор шукав її – безрезультатно. Подейкували, що вона вийшла заміж за першого зустрічного і той її відвіз на край землі, але Віктор не особливо вірив у це. Не могла Настя ось так відмовитися від їхнього кохання!

Проте йшли роки, і Настя не з’являлася. Від розпачу Віктор закрутив роман, потім інший, а потім їх було стільки, що втратив рахунок. Один із романів призвів до вагітності і чоловіку довелося зупинитися. Але не надовго. Віктор сподівався, що сімейне життя дасть йому спокій та забуття. Але… Обличчя Насті стояло перед очима.

Дружина Віктора зрозуміла, що він її не люблю і запропонувала розлучитися, бо сама зустріла хорошу людину. Він погодився. З того часу вони підтримують дружні стосунки і з нею, і з її новим чоловіком. Син Віктора кличе вітчима батьком і Віктор розуміє, що той чоловік більше цього заслуговує.

За роки холостяцького життя Віктор мав багато захоплень, але жодне він не розглядав як постійне. І ось ця зустріч.

Вони вже досить довго йшли, не промовивши жодного слова. Віктор розумів, що пляж зараз закінчиться і Олена поверне назад. А там…

-Олено, як щодо того, щоб випити по келиху? – Запропонував Віктор, помітивши невелике кафе.

-Із задоволенням! – Зраділа дівчина.

За розмовами вони не помітили, як пройшов час. Стало дуже темно та похолодало.

-Ой! Вже пізно! – захвилювалася  Олена. – Мені треба повертатись!

-Я проведу вас! – Вперше вона подивилася на Віктора з хвилюванням. Ще б пак: на пляжі темрява і ні душі! – Якщо хочете – давайте повернемося вулицею вздовж моря, – запропонував Віктор, хвилюючись, що вона втече.

-Так. А то з моря холодний вітер, – погодилася Олена.

З’ясувалося, що вони живуть в одному готелі, що Віктора дуже порадувало. Вони домовилися зустрітися за сніданком, оскільки подружки Олени, швидше за все, просплять до обіду, а Віктор, зрозуміло, буде теж один.

Віктор ледве дочекався ранку, провалюючись у сон і схоплюючись, думаючи, що проспав.

Вона йшла до столика Віктора і посміхалася, а він сподівався, що його обличчя не виглядає щасливо-нерозумним.

– Припини! -зупиняв Віктор себе. – Вона тобі, можливо, годиться у внучки!

Але нічого вдіяти із собою не міг.

-Ви чарівні! – щиро промовив Віктор, встаючи зі свого місця і підносячи їй невеликий букет.

-О! Дякую! Ви справжній джентльмен, Вікторе! – щоки Олени злегка порозвів, від чого Віктору довелося швидко опуститися на стілець, щоб не викликати в ній своїм виглядом ще більше збентеження. – Я хотіла б вас попросити не називати мене на “ви”. Мене це трохи дивує. Відчуваю себе старенькою.

-Добре, – погодився Віктор і, як би ненароком, взяв її за руку, – але тоді і ти звертайся до мене на “ти”, а то я, хоч і справді не молодий, але все одно почуваюся старим!

-Вікторе! – удавано насупилась Олена. – Такому брутальному чоловікові не йде кокетство! Я б тобі більше сорока п’яти не дала. Але так як я в цьому не сильна, то припустимо, що тобі трохи більше. А цей вік ще дуже далекий від старості! Вибач, якщо я помилилась!

Згодом Віктор часто згадував ці її слова, розглядаючи себе у дзеркало. Звісно, ​​він стежив за собою. Займався спортом, не гульбанив, стежив за зовнішнім виглядом. Вчасно відвідував перукарню та фітнес зал, що давало йому підставу вважати, що він не виглядає на свої роки. Але… Невже він дійсно на той момент виглядав так значно молодшим за свої роки?

-Я не кокетуватиму, – усміхнувся Віктор, – але ти справді помилилася. Я значно старший, ніж ти припустила.

Віктор розумів, що цими словами значно мінімізую свій шанс стати з нею ближче, але й обманювати не міг.

Вони весь день провели разом. Увечері Віктор запросив Олену до ресторану, де вони чудово провели час. Проводячи її до дверей номера, він хвилювався. Весь вечір її зацікавлений погляд, який так уважно розглядав його та її усмішка… Посмішка жінки, якій подобається чоловік. Яка не проти, щоб продовжити вечір…

Вперше у житті Віктор хвилювався не через те, що жінка відмовить, а те, що він не зможу цього зробити. Він розумів, що якщо не встоє – назад дороги вже не буде. А це дорога в нікуди! Ну не можу він зіпсувати життя молодій дівчині, навіть якщо воно кохання всього мого життя!

Біля дверей номера Олена з усмішкою подивилася на Віктора і поцілувала щоку.

-Дякую за прекрасний вечір, – тихо промовила вона, подивившись чоловіку прямо в очі. Цієї миті він зрозумів, що ступає в прірву.

Отямився Віктор в її номері. Олена спокійно спала поряд. Що я накоїв? Потрібно негайно йти! Ні! Я не міг так з нею вчинити! Краще дочекатись ранку і все їй пояснити.

-Вікторе, я все розумію, – Олена була спокійна.

Вони сиділи у ресторані готелю та снідали.

Віктор намагався їй пояснити, що їхня ніч – помилка. Що він не підходить їй взагалі ніяк. Що продовження їхніх стосунків буде якимось фарсом, але вона його зупинила, – Стривай! Ти хочеш сказати, що я тобі не подобаюсь?

-Навпаки! Я закохався в тебе з першого погляду! Але будемо розумними. Наші стосунки не мають майбутнього. Я старітиму і ревнуватиму тебе до кожного стовпа, а ти з часом розлюбиш мене і себе! Я не хочу такого життя для тебе!

-Вікторе … Але … Ти перший чоловік, який дійсно став для мене принцом. Ти ласкавий, добрий, ніжний, уважний… Я навряд чи зустріч ще такого! Ти, мабуть, не уявляєш, які зараз пішли чоловіки! Їх і чоловіками назвати складно! Дай мені хоч трохи відчути себе справжньою жінкою! Мені не важливий твій вік! Мені потрібен ти! Хоча б ненадовго. А потім я згадуватиму про тебе все життя. І, можливо, колись, знайду бодай віддалено схожого на тебе!

Віктор хотів їй відмовити, але… не зміг.

Вони були разом рік. Рік, який Віктор вважає найщасливішим у своєму житті. І так! Вона не була ні онукою, ні донькою Насті. Крім зовнішності, Олена була її повною протилежністю: ніжна, спокійна, довірлива.

Віктор любив її більше за життя. Він готовий був на все заради неї, а вона просто хотіла бути поряд. Вони провели разом незабутній, повний щастя та кохання рік.

А потім вона пішла. Просто зібрала валізи та пішла.

Віктор не шукав її. Навіщо? Швидше за все, вона зрозуміла, що вони не мають майбутнього, як він їй і казав, і знайшла сили піти.

Віктор не знайшов. Він кілька тижнів гульбанив, намагаючись залити своє горе і що гріха таїти? Сподіваючись, що так він швидше піде на той світ. Але і там  ще не хотіла його бачити. І Віктору довелося буквально прийти в себе.

У нього вийшло. Через два роки він зустрів жінку, з якою почав жити разом. А ще за рік отримав запрошення на весілля до сина.

__________________________________

Вона застигла, побачивши Віктора. Але він підбадьорливо посміхнувся, даючи зрозуміти, що все добре і їхня таємниця залишиться з ним до кінця.

-Ти найкрасивіша наречена! – Прошепотів Віктор їй на вухо, коли підійшов привітати.

-І найщасливіша, – прошепотіла вона мені йому у відповідь, – бо знайшла чоловіка дуже схожого на тебе!