З мамою не спілкувалася понад десять років взагалі. І її анітрохи це не чіпало, бо є коханий чоловік, кохана донечка, а я їй не була потрібна.

Згадала про мене, коли раптово з’ясувалося, що половина квартири належить мені, дякую бабусі, постаралася хоч якось мені допомогти у житті.

От тільки з бабусею мені й пощастило, шкода, що вона рано пішла з життя. Батько взагалі на етапі вагітності пропав, а матері до мене не було справи.

До моїх шість років мене виховувала бабуся, у якої ми жили. Мама займалася своїм життям і вдавала, що жодної дитини в неї немає.

Так, зрідка на неї щось нахвилювало, вона могла зі мною півгодини пограти, а потім знову піти по своїх справах. Бабуся тільки зітхала.

Потім бабуся померла, ми з мамою стали жити у її квартирі вдвох. Щоправда, маму це не влаштовувало, вона активно шукала чоловіка. Як з’явилася власна квартира, їй стало простіше шукати.

Незабаром у мене з’явився вітчим, який відразу ж перейняв мамину політику – вдавав, що мене не існує. Жодних взаємодій, просто я для нього була порожнім місцем та зайвою статтею видатків у сімейному бюджеті.

З його появою моє життя змінилося на гірший бік. Якщо раніше мама хоч якусь увагу приділяла мені, то з появою вітчима мені найчастіше належало не показуватися їм на очі.

Мені не влаштовували днів народжень, нічого не дарували, одягали абияк, але не в нове, а в те, що віддавали мамині знайомі та колеги після своїх дітей.

Я ніколи нічого не просила, бо розуміла марність цих заходів. Одного разу на самому початку я щось попросила мені подарувати на Новий рік. Не пам’ятаю вже, що конкретно, так мені було сказано, що я нічого не заслужила і мушу радіти, що мене годують.

Потім мама завагітніла і народила сестру. Звичайно, до своєї дитини у вітчима було зовсім інше ставлення, там була і любов і турбота, мама теж не відставала.

Я думала, що зможу потоваришувати з сестричкою, адже до неї я була налаштована дуже позитивно, але мене до дитини не підпускали взагалі.

Мама з вітчимом і малечею ходили втрьох гуляти, по гостях, їздили до родичів вітчима і на море влітку, а мене це все не стосувалося. Мене ніби не існувало.

В одинадцять років мене залишали одну на всі вихідні, у тринадцять – на два місяці, бо вітчим повіз свою сімʼю на море. Я в цю сім’ю не вписувалася.

Мені було заявлено, що навчаюсь я до дев’ятого класу, а потім шурую до коледжу, бо ніхто мене на своїй шиї далі не тягтиме, а в коледжі стипендія є.

Після дев’ятого я поїхала і більше не поверталася до рідного дому, хоча їхати до нього було лише чотири години поїздом. Але не поверталася.

У коледжі у мене склалися чудові стосунки із сусідками, дуже класні дівчата, які помітили, що я ніколи не їжджу додому, нічого з дому не отримую і взагалі якось не спілкуюсь із сім’єю.

В душу не лізли, але почалидопомагати. Хтось своїм одягом поділиться, хтось почастує домашніми смаколиками, хтось на канікули в гості покличе.

Ми дуже міцно потоваришували, досі спілкуємося, хоча вже багато часу минуло. Я їм дуже вдячна, адже вони мені допомогли не зламатися тоді, коли було найважче.

Я навіть не поверталася до рідного міста, сенсу не бачила. Здобула професію, винаймаю квартиру, хочу підвищити свою кваліфікацію. Маю багато планів.

Найменше я очікувала, що мені напише матір. Вона знайшла мене у соцмережах і поставила перед фактом, що мені треба приїхати та підписати документи на продаж квартири.

Я не одразу зрозуміла, що за документи, навіщо мені щось підписувати. Виявилося, що бабуся переоформила квартиру на мене і маму, але яцього не знала, а мама чи то забула, чи то просто дзьобом пролускала цей момент.

А тепер настав час продавати квартиру, а у них, виявляється, право лише на половину квартири. І мати навіть не напружилась, що їй надходили квитанції про оплату податку на моє ім’я.

Матері я сказала, що згодна продавати квартиру, тільки якщо мені відійде половина її вартості, так буде за законом. Тут мама продемонструвала, що в неї навіть мій номер телефону є.

Вона репетувала, обурювалася, вимагала. Але я вже доросла і мені це все до ліхтаря. Або я отримую половину всіх грошей, або вони не отримують нічого. Частка у квартирі коштує набагато менше, якщо друга не продається.

Мати пригрозила, що проведуть оборудку без мене, але на моїй обіцянці їх потім по судах затягати і визнати правочин недійсним, змінила тон.

КІНЕЦЬ.