І тепер я думаю, на якого милого мені такий чоловік. Може, поки не пізно, і немає в нас діток, тікати? Я ж поверталася додому з чітким розумінням, що все, що я попросила Мирона, буде виконано.

Та де там. Якби я не постійно не тикала носом Мирона в його брудні шкарпетки, то вони б за декілька днів стали невід’ємною частиною інтер’єру. Але тут вже моя стресостійкість похитнулася настільки, що я не змовчала!

Знаєте на початку стосунків зі своїм теперішнім чоловіком я й не думала, що ця риса характеру буде для мене мінусом. Мирон спокійний і він завжди виконував все, що б я не попросила.

Після колишнього чоловіка зі ще тим “чорнючим” характером, ця риса характеру Мирона була для мене справжньою знахідкою. З’їхавшись з коханим ми ще довгий час намагалася зжитися.

В нас з Мироном різні графіки. Я працюю в лікарні то в першу то в другу зміну, а чоловік працює або 2/2 або 3/3 до того ж може брати додаткові зміни. Нам двом треба був час для того, щоб пристосувати не тільки свій побут, а й час спільного відпочинку під графік роботи.

Вже в цей час я помітила, що якщо я не запропоную кудись поїхати, то нічого не буде, що якщо я не скажу Мирону щось зробити, то він пів вечора пролежить на дивані перед телевізором.

І хоч чоловік виконував будь-яке моє прохання і без нарікань міг приготувати нам вечерю якщо я в другу зміну, або допомоги з прибиранням квартири в суботу.

І це все звісно було добре, але мене все ж нервувало, якщо я не скажу прибрати шкарпетки, то біля Мирона вони будуть лежати один день, другий, а на третій день стануть частинкою інтер’єру.

Ми з чоловіком давно задумуємося про дітей. Але мене попри все бажання беруть сумніви, чи зможе Мирон мені нормально допомагати і чи не треба буде йому ввесь час про щось нагадувати. І остання ситуація змусила мене знову задуматися.

Цього дня я йшла на другу зміну. Змогла добре поспати, тоді й Мирон якраз був вдома.

Тож я вирішила закинути прання в пральну машину. Запитала в чоловіка чи йому не треба щось прати, запустила машинку і пішла на роботу.

Чоловік точно розумів, що треба витягнути речі і не думаю, що він не зрозумів коли прання закінчилося, бо машинка тоді видає одну й ту саму мелодію.

Одним словом я ішла на роботу зі спокійною душею і зовсім не переживала стосовно того. Приходжу додому, а Мирон зробив те, що я просила, а речі не витягнув. Як почала питати чоловіка чого він це не зробив і виявилося, що я у всьому винна, я ж не сказала, не передзвонила, не нагадала.

Ось я і думаю, чи потрібні мені від такого чоловіка діти.

А що ви скажете на цей рахунок? Як би ви вчинили на моєму місці?

Джерело