Світлана роздратовано потерла скроні. Голова стала важка, варто було Ігореві згадати свою рідню.

Взагалі спочатку у них склалися непогані відносини. Світлану завжди привітно приймали, мати Ігоря вічно метушилася зі своїми пирогами і пончиками, прагнучи догодити майбутній невістці.

Але дівчині всі ці харчові радощі були непотрібні. Прагнучи зберігати точену фігурку, вона завжди відмовлялася від випічки та майонезних салатів. Як не дивно, вся рідня, включаючи самого Ігоря, була досить стрункою. Хоча на такому куховарстві вони вже мали б у двері не проходили.

На весіллі простодушні батьки Ігоря навіть хотіли закотити бенкет прямо у себе в будинку, особисто наготувати різні смаколики. Але Світлана, пам’ятається, відмовилася від цієї ідеї. Ще чого не вистачало! Вона мріяла влаштувати гарне весілля, романтичне, з вишуканими частуваннями в дорогому ресторані. На щастя, Ігор душі не чув в нареченій, і заробляв дуже непогано, навіть для запитів Світлани.

Оселилися молоді у квартирі нареченого. Світлана виявилася гарною господинею, акуратною. Вдома в неї завжди панували порядок та затишок. І холодильник ломився від корисної їжі. Ігор був невибагливий у їжі і тішився всьому, що готувала кохана дружина.

Все в їхньому житті було добре. Окрім родичів. Світини батьки жили далеко, приїжджали дуже рідко, лише великі свята. А от батьки Ігоря мешкали зовсім поруч і часто заглядали.

То батько був проїздом із дачі і притягав черговий мішок із картоплею. То свекруха заходила побалакати “за життя” і з собою обов’язково брала щось зі своїх закруток. Світлана не любила всі ці солені огірки, помідори, домашні салати. Краще б свекруха, що корисне принесла. Он, у сусідньому кафе готують чудові роли. Але ні, знову якісь банки.

А ось Ігор радів, як дитина.

– Світланко, давай картоплі насмажемо? Мама ікру передала, уявляєш? Із кабачків!

“Боже, знову”, зітхала дівчина і вирушала на кухню смажити цю картоплю, дбайливо очищену чоловіком.

Світлана намагалася м’яко донести до Ігоря, що всі ці дари від рідні їм зовсім не потрібні. Але без толку.

А ще в Ігоря була сестра – класична невдаха. Працювала у школі, поралася з молодшими класами. В особистому житті їй завжди не щастило, на роботі платили мало, і всі дорогі речі діставалися в подарунок.

Звісно ж від брата. Світлана зовні намагалася підтримувати видимість добрих стосунків, але Олена, судячи з усього, відчувала неприязнь до себе, і в гості ніколи не заходила, стикалася з братовою дружиною лише у батьків.

Однак найгірше було з грошовим питанням. Зарплата Світлани у сімейному бюджеті, звичайно, була присутня, але чисто номінально. Як правило, вона йшла на оплату походів дівчини в басейн, до косметолога, візажиста та перукаря. За все інше платив Ігор. І постійно допомагав рідним.

То була потрібна кругла сума бо батьки занедужали, то в їхньому домі доводилося оновлювати дах, то новий котел купувати, то ще з якимось ремонтом допомагати. А три місяці тому Ігор подарував батькам на Новий рік путівку. На чудовий південний курорт! Коли самі вони провели святкові вихідні у власній квартирі, бо Ігор примудрився під Новий рік занедужати.

Потім родичі, що посвіжіли і відпочили, радісно ділилися враженнями, а невістка закипала від невдоволення. Такі витрати діяли на Світлану гнітюче. Висловлювати щось чоловікові вона не хотіла.

Адже, зрештою це його гроші. Ще вирішить, що вона жадібна та сварлива жінка. Але негатив збирався і нікуди не йшов. Дівчина подумки вважала, скільки всього вони могли б купити собі на ці гроші. Ставало дуже сумно.

Вона не раз намагалася м’яко натякнути чоловікові, що допомога рідні – це, звісно, чудово, але розміри допомоги можна було б і обмежувати.

І ось знову… Мало того, що вони купу грошей витратили на новорічні подарунки, то тепер Ігор вирішив, що на наступний день народження сестри треба подарувати щось, що запам’ятовується.

– Ювілей, кругла дата! Не кожного року людині 35 виповнюється, – пояснював Ігор.

– На Новий рік був набір дорогої косметики, – сухо зауважила Світлана.

– Що тепер буде? Новий телефон?

– Звідки ти дізналася? Читаєш мої думки, – Ігор із посмішкою поцілував дружину.

А Світлана буквально втратила дар мови. Несподівану премію чоловіка вона хотіла витратити на інші цілі!

Вперше вони посварилися. Ігор і чути не хотів ні про яку економію на рідні. Вони ж зі Світланою добре живуть, ні в чому собі не відмовляють, грошова подушка є. Чому не допомагати рідним людям, якщо є така нагода? Адже батькам Світлани він теж не економив на подарунках та допомозі.

– Це інше! – З перекошеним обличчям вигукнула Світлана.

– Мої батьки люди похилого віку, а на твоя сестра сама може заробити!

– Треба ж, яка ти, виявляється, – кинув Ігор, взяв куртку і вийшов із квартири.

“Нічого, нічого”, подумала Світлана. “Пройдеться і охолоне. Досить, набридло благодійниками працювати!”

Але минула година, дві, а чоловік усе не повертався. І Світлана почала серйозно турбуватися. Його мобільний залишився на столі, дзвонити не було куди. Через п’ять годин дівчина не витримала і почала обдзвонювати всіх родичів і знайомих. Але ніхто нічого не знав.

“Сталося щось погане” – крутилася в голові Світлани одна єдина думка. “Це я своєю злістю його довела. Боже, аби все було в порядку!”

У порядку не було. Обдзвонивши всіх і всі служби, Світлана з’ясувала, що з чоловіком сталася біда, коли він переходив дорогу. Ігореві дісталося. Він був у палаті. Дні летіли, як у поганому сні.

Грошова подушка, наявності якої так раділа Світлана, розтанула на очах. І на процедури, і на все інше довелося платити, і багато платити.

І тут сталося те, чого дівчина зовсім не чекала. Коли гроші закінчилися, всі наступні витрати взяли родичі Ігоря. Батьки оформили кредит, сестра віднесла до ломбарду усі подаровані братом прикраси, вкладалася і своєю невеликою зарплатою.

Світлані було дуже соромно, вона не знала, як дякувати родичам, яких зовсім недавно поливала брудом у сварці з чоловіком. Та й у всіх проблемах винною вона вважала лише себе та свій егоїзм.

Спільні зусилля не пройшли даремно: Ігорю стало краще. З дружиною вони помирилися давно, і тема рідні тепер якщо й піднімалася, то лише в хорошому ключі. Тепер Світлана погоджувалася з чоловіком: родичі – це дуже важливо.