Олег зі своєю коханою Тетяною сиділи на кухні. Чоловік нетерпляче дивився на годинник. Йому вже треба було йти, але Таня все ще сиділа і пила свій чай.

Вона, як могла, відтягувала час до розставання!

-Ну, все, я побіг! – раптом сказав Олег.

-Так швидко? – сумно запитала Тетяна.

-Треба йти… – відповів Олег.

-До неї, так?!

Олег раптом знітився. Він здивовано дивився на Таню.

-До неї…

-А як же я?! Ти ж казав, що любиш мене!

Тетяна аж стрепенулася.

-А хіба я говорю інше?

-Але ти ж ідеш до неї…

-Іду.

-Я прошу залишись.

-Не можу.

-Чому?

-Ти знаєш…

-Чому? – вперто запитала Тетяна, знаючи відповідь, але їй треба… Треба переконатися…

Тому що є шанс, маленький, але є.

Шанс на те, що Олег зараз передумає, зніме пальто, розв’яже і поставить акуратно на поличку черевика, почепить капелюх і зробить крок у кімнату… Крок в її життя, але…

Дива не трапилося і цього разу…

-Ти знаєш чому, – втомлено опустивши плечі, знітившись, Олег раптом якось став раптом втомленою немолодою людиною. – Ти знаєш чому, – повторив він. – Мені треба йти… Туди… До дружини.

-Вона дружина, а хто я? – раптом стрепенулася Таня.

-Ти? – він дивився на неї, ніби милувався і намагався одночасно запам’ятати як вона виглядає.

Олег ніби прощався.

У голові була тільки одна думка: – Ти, кохана жінка…

-Мені мало бути коханою жінкою, розумієш, мало! – сказала Тетяна. – Я теж хочу бути дружиною!

Я теж хочу варити тобі борщ і смажити котлети, прасувати штани, переживати, коли ти заслабнеш і чекати на тебе з роботи.

А на вихідні, одягнувши старе трико і пов’язавши на голову хустку, бігти на електричку з відром розсади, щоб висадити на дачі ці недолугі помідори і прополоти полуницю, забравши зайві вусики…

Я хочу розповідати тобі новини, як сусідка по дачі тітка Марія втратила кота, як сусід з іншого боку, дядько Іван, запропонував привезти задешево тачку чорнозему.

Я хочу дивитися з тобою вечорами фільми і тихенько притулившись до тебе сопіти на твоєму плечі, а ти, одягнений у синю майку, трико і картаті шльопанці, сидітимеш і не рухатимешся, щоб не розбудити мене…

Я теж хочу бути дружиною.

Одружись зі мною, будь ласка…

Тетяна встала й уважно подивилася на Олега.

-Не можу…

-Чому?

-Я одружений, ти ж знаєш…

-Розлучися …

-Навіщо?

-Щоб одружитися зі мною.

-Я вже не в тому віці, щоб заводити нові стосунки на стороні.

-Які стосунки на стороні? Я прошу тебе одружитися зі мною…

-І ти почнеш мені варити борщі, смажити котлети і прасувати штани, а коли я заслабну, ти даватимеш мені градусник, пігулки і не спатимеш ночами, зіскакуючи і поправляючи мені ковдру.

Коли я покличу тебе в кіно, ти скажеш що тобі потрібно на дачу, і вдягнувши старі трико і хустку ти побіжиш на електричку, висаджувати недолугі помідори і оббирати вусики у цієї безглуздої полуниці.

Я запрошу тебе в ресторан, а ти скажеш, що у тітки Марії знову втік кіт, і ти залишишся, бо тітка Марія вже старенька, їй не можна хвилюватися, а в неї нікого немає окрім цього сірого котика нема.

Я захочу побути з тобою наодинці, погуляти вулицями нашого улюбленого міста, а ти скажеш що сусід, дядько Іван, готовий дешево привезти тачку чорнозему і його будь-що треба буде скласти десь на дачі…

Тоді я почну шукати ту яка піде зі мною в кіно, ресторан, гулятиме вулицями…

Вона стане моєю коханою жінкою, а ти будеш моєю дружиною, моєю опорою, моєю стіною, моєю нянькою, моїм охоронцем, моїм лікарем, моїм пекарем, моїм кухарем, прибиральницею, садівником…

Ти станеш тією, без кого мені не прожити, ти будеш незамінна для мене, я поважатиму тебе, і навіть, можливо, любитиму… Не як жінку, ні… А як опору, стіну, няньку, охоронця, лікаря, пекаря… Все в одній.

Я буду тобі безмежно вдячний, я поважатиму тебе і цінуватиму, а у вільний час я буду шукати час для своєї коханої… Ти цього хочеш?

Але, кохана, у мене вже є дружина…

-Я зрозуміла! Зрозуміла, – кричала Тетяна. – Я буду, ходитиму з тобою в кіно і ресторан, гулятиму вулицями нашого улюбленого міста! Я робитиму все, як ти любиш…

-А що я буду їсти? І хто попрасує мені штани, привезе помідорів з дачі та ягід, зробить смачні закрутки? Хто мені мірятиме температуру і прасуватиме стрілки на штанах і шукатиме кота для тітки Марії?

-Я…

-А хто піде зі мною в ресторан?

-Ти смієшся?

-Ні… Я кажу тобі правду.

-Ти скоро станеш старим і нікому не потрібним, – єхидно сказала Тетяна. – А я молода, чуєш? Я молода, я знайду собі чоловіка, який буде мені любити!

І ми разом ходитимемо в кіно і в ресторан, і на дачу їздитимемо разом, і сусідського кота будемо шукати теж разом, – кричала зі сльозами в голосі Таня. – Забирайся, забирайся…

Він одягнув свій капелюх, трохи вклонився і взявши в руки портфель ступив за поріг.

В електричку, вже майже на ходу, забігла пара, чоловік і жінка, вони були ще досить молоді.

Біля вікна сиділа жінка, вже в роках, у старенькій хустці, трико з витягнутими колінами і трьома лампасами збоку, вона дбайливо, як дитя, притискала до себе відро з розсадою помідорів, вона дивилася у вікно і тихо посміхалася, поправляючи сиві прядки, які вибралися з-під хустки.

-Олежику… Іди додому, іди додому Олежику… Я приїду скоро, привезу ревінь… Іди, – тихенько казала вона комусь за вікном.

Її не було чути, там на вулиці, але вона продовжувала шепотіти, роблячи таємничі знаки руками, зрозумілі тільки тому, хто залишився на пероні.

Жінка, яка знову забігла, кинула погляд у вікно і застигла.

Він не чув свою дружину, йшов тихенько за вагоном, що рушив, і щось теж казав, махаючи їй рукою…

Жінка кивала головою.

-Котлети, там котлети… Олежику…

Молода жінка зловила погляд літнього чоловіка. Він застиг з піднятою рукою і не відводячи погляду, зупинився…

Вони не бачилися більше, ніколи, з того разу…

Таня знайшла того з ким ходять разом у театр, кіно і ресторан, їздять на дачу, шукають кота і складають чорнозем.

Вони все роблять разом, виявляється це можливо, якщо кохання взаємне, а не так, коли один любить, а інший дозволяє любити…

Олег…

А що Олег. Він знаходив собі ще коханих жінок, але всі вони були прісні, швидко набридали. Він завжди пам’ятав, що десь там живе Таня. Він навіть приходив неодноразово до її вікон і ходив, ходив, ходив.

Якось навіть вирішив підвестися і постукати в заповітні двері, ні слова не кажучи, обійняти закопатися обличчям у копицю її волосся…

Він уже було наважився, ступити з тіні в квадрат світла, що лився з вікна нижнього поверху, коли побачив, як Таня сміючись вийшла з під’їзду з молодим чоловіком, взяла його під руку і вони попрямували в бік таксі, яке підʼїхало.

Він більше її не бачив…

Так, вона мала рацію. Він постарів, а вона ще така молода і сповнена сил, а з ним вона перетворилася б на опору, стіну, няньку, охоронця, лікаря, пекаря… Він дивиться на свої руки і тихо посміхається. Колись ці руки обіймали її молоду… Це було? Або Йому наснилося…

Він тихенько розвертається і йде назад.

Жінка сказала харчуватися добре і не забувати робити процедури, а вона на дачу, там кіт, сусід і чорнозем…

…Таня відвела погляд, і посміхнувшись притиснула до плеча свого чоловіка, тихо заплющивши очі, прошепотіла що трохи подрімає, поки вони будуть їхати.

Чоловік сів так, щоб їй було зручно і дістав телефон. А він поки почитає…