– Тату, ти не проти, якщо ми пару місяців поживемо в тебе? – невпевнено спитав Юрко у батька.

– Проти, – коротко відповів батько.

Батьки Юри розлучилися десять років тому. Мама за два роки знову вийшла заміж, а батько так і залишився жити один. Характер у батька був важкий.

Тому жінки в його житті були, але надовго не затримувалися. Однак сина він ніколи не залишав. Крім аліментів, він купував йому все необхідне та брав активну участь у його вихованні. Строго, по-чоловічому, без будь-якої любові і ніжності, але з батьківською турботою.

Юра рано розпочав самостійне життя. Після 11 класу він пішов працювати і одразу з’їхав від матері, винайнявши кімнату в гуртожитку. А ще через пару років він одружився з Юлею, з якою дружив ще зі школи.

Вони збиралися купити квартиру в іпотеку і збирали на перший внесок ( ну і батьки з обох сторін, трохи допомагали), коли господар кімнати, яку вони винаймали, заявив, що виставив її на продаж. І їм треба було перечекати, поки йде угода.

Юра вирішив попросити батька, щоб трохи пожити у нього, все одно живе один у трикімнатній квартирі. Відмова батька збентежила Юру і він вже хотів припинити цю розмову, коли батько продовжив:

– Але можете пожити. Тільки тихо, – так само коротко сказав батько.

– Дякую, – полегшено видихнув Юра.

Він знав, що батько нелюдимий, любить тишу, скупий на слова та емоції. Тому його прохання тиші не викликала в нього подиву. Юля це теж знала та прийняла його правила спокійно. До того ж вона була на п’ятому місяці вагітності і їй самій хотілося тиші та спокою. Тільки вона не підозрювала, що в поняття батька «тихо» повинні вписуватися тільки вони. А він у себе вдома.

Прокидався Сергій Васильович о п’ятій ранку і, голосно шарудів тапками, починав ходити по дому, виконуючи свої ранкові ритуали.

Туалет, ванна кімната, кухня. Кухня, туалет. Туалет, ванна кімната. Ванна, кухня. І в ранковій тиші суцільне – шурх, шурх, шурх … Те, що в хаті ще сплять, люди його мало хвилювало. Він у себе вдома. А кому не подобається – може йти, він нікого не кликав.

Крім ранкового шурхання і шуму, він старався контролювати всі дії сина та невістки. Телевізор після 9-ї вечора не дивитися, їжу не смажити – він не любить таких запахів, світло і воду економити – він не багатий.

Так тривало тиждень, доки Юля не лягла на зберігання. Яке було її здивування, коли за два дні до неї прийшов свекр і приніс фрукти.

– Вам вітаміни потрібні, – з незмінним виглядом простяг пакет свекр.

– Дякую, Сергію Васильовичу, – подякувала Юля.

– Угу, – кивнув свекор. – Ну, я пішов. Слухайся, що тобі тут кажуть.

– Добре, – посміхнулася Юля. – До побачення.

Після виписки Юлі свекор також вставав о п’ятій ранку, тільки човгати і шуміти намагався тихіше. Навіть намагався виявити турботу. Як міг. Наприклад, із суворим виглядом покликати снідати або мовчки забрати ганчірку і самому помити підлогу. Тому що у її положенні треба більше відпочивати.

Квартиру купили лише за три місяці. Батько наполяг на ремонті у новій квартирі, перш ніж заселитися. Юля народила, коли ремонт був вже розпочатий і їй з дитиною довелося знову повернутися в квартиру свекра.

Свекруха та її батьки відвідали їх кілька разів після виписки, але свекр завжди вдавав, що гостям він не радий. Натомість радий був онучці. Дивлячись на неї, на суворому обличчі свекра завжди з’являлася посмішка. Він був готовий оберігати її від усього світу, свою маленьку дівчинку.

Щоранку він забирав маленьку Віру, даючи можливість виспатися Юлі після безсонної ночі. Він навіть навчився міняти памперси. І коли настав час переїжджати їм у свою квартиру, Сергій Васильович, витираючи скупу чоловічу сльозу, із суворим виглядом сказав:

– Молоді ви ще, щоб самим з маленькою дитиною жити. У мене поки що живіть. Недовго. Поки Вірочка заміж не вийде.

Юра з Юлею здивовано переглянулись. А Сергій Васильович, відвернувшись, додав:

– Старію, напевне, – сентементальним стаю. Ну чого стоїте? Давайте сюди онуку та йдіть речі розбирати. Встигнете ще переїхати.

Юра з Юлею думали, що батько чекає, коли вони нарешті з’їдуть, а тут така справа…

Залишалося тільки дивуватися змінам, що сталися з суворим нелюдимим батьком. І вони вирішили залишитись. Все-таки добре, коли є дідусь.

А Сергій Васильович з розчуленням доглядав за онукою і був щасливий, що в його житті з’явилася найулюбленіша і найдорожча людина.