У шістдесят років Дар’я Петрівна поділилася з сином планом поділу спадкового майна, щоб уникнути податків: син відмовиться від своєї частки на користь сестри, а та, своєю чергою, відмовиться від своєї частки у квартирі батьків.

Така схема здавалася вигідною, поки Маша, дружина сина, не стала заперечувати, побоюючись обману.

Вона стверджувала, що дочка Дар’ї, Соня, може не відмовитися від своєї частки, залишивши сина Руслана, знедоленим на довгі роки. Маша наполягала на тому,

що справи чоловіка – це також і її справи, незважаючи на запевнення Дар’ї у справедливості. Сім’я, раніше дружна, тепер була розділеною.

Скепсис Маші пояснювався тим, що Дар’я благоволила Соні, тим більше що Соня мала дітей і жила в бабусиній квартирі, яка тепер дісталася обом онукам.

Маша запропонувала їм вимагати оренду або переїхати на Соніну половину, що викликало небувалий сімейний конфлікт.

Руслан і Маша, бездітні та обтяжені іпотекою, відчували себе осторонь, вважаючи, що плани Дар’ї вигідні Соні.

Маша, впевнена, що Соня ніколи не розділить квартиру, побоювалася майбутніх складнощів, у тому числі піклування про старих батьків.

У результаті Руслан вирішив не відмовлятися від спадщини. Дар’я нарікає на участь Маші, яка, на її думку, надмірно розпалює ворожнечу.

Питання залишається відкритим: хто винен у цій ситуації, а хто – ні? Кому слід зменшити оберти і залишити егоїзм у стороні?

КІНЕЦЬ.