Олена готувала сніданок і думала, чим займеться вдень. Стільки справ, не знаєш, за що й хапатись у свій вихідний.

Та ще спала вночі погано, тепер голова важка. Снилася однокласниця Таня, з якою не бачилися жодного разу після закінчення школи. Олена чула, що Таня одружилася, народила сина. А 5 років тому її не стало.

Усі були здивовані, така молода…

І ось вона раптом наснилася. Уві сні Таня бігала за нею і щось говорила, але Олена не розібрала слова. Взагалі, вона рідко запам’ятовувала сни, а цей чомусь запам’ятався.

Ближче до вечора Олена вирушила пішки до найближчого супермаркету за продуктами. Погода радувала, сонце світить, зелені листочки з’являлися на деревах. Приємно прогулятись, подихати повітрям.

Вийшовши з магазину, вирішила піти додому через парк. Пакет із продуктами був важкий, присіла на лаві відпочити.

– Ходить за тобою по п’ятах, щось сказати хоче, напевно.

– Що перепрошую? Це ви мені?

Олена повернулася на звук голосу, на сусідню лаву. Там сиділа жінка похилого віку, поруч бігав невеликий песик.

– Ви мені вибачте, що лізу… Але я бачу, що за вами ходить жінка.

– Не бачу нікого. Де вона?

– А ви й не можете побачити. Її давно немає на цьому світі

– Ой, я не вірю утаке. Казки це все. Вам здалося, мабуть.

– У мене дар, від бабусі дістався. Бачу те що інші не бачать, дехто вступає в контакт, може сказати щось, передати. А ця мовчки ходить, на обличчі скорбота та смуток. Щось треба їй від вас, або попередити хоче про щось.

– А як вона виглядає, опишіть її?

– Висока, волосся до плечей, у сукні. Вік приблизно як у вас.

– Зрозуміло. У мене із близьких, тих хто пішов,  немає нікого з такою зовнішністю. Кажу ж вам здається. До мене це не стосується. Я лікар, і не вірю у все це.

– Справа ваша. Я просто сказала, що бачила. Я тут гуляю щодня після обiду. Якщо раптом потрібна, звертайтеся. Здається мені, що це не закінчиться просто так.

Олена нічого не відповіла. Настрій зіпсувався. Що за нісенітниці несе ця жінка.

Наступний день був непростий. На роботі завал. До кінця зміни Олена валилася з ніг від втоми. Все ж таки важка в неї професія, але така потрібна. Жодного разу вона не пошкодувала, про свій вибір.

Швидше додому, хочеться залізти у ванну, гарячу воду. На вечерю можна нічого не готувати, чогось апетиту немає.

Чоловіка та дітей у Олени не було, не склалося якось. Зате була улюблена робота, яка займала майже весь час.

***

– Олено В’ячеславівно, вже йдете?

-Так, Віро, а що ти хотіла?

-Там хлопця привезли, терміново потрібна допомога.

– Та я вже зміну відпрацювала, заступив Михайло Андрійович, і Ольга Юріївна тут, у чому проблема?

– Ох, переживаю вони не впораються, Михайло Андрійович не робив ще таких процедур. Може б ви глянули.

– Ну що ви, вони впораються без мене.

Олена вийшла з лікарні, на душі було неспокійно. Сіла у машину, повернула ключ. Не заводиться. Ще раз, марно. Що ж таке, завжди заводилася.

Олена не могла зрозуміти, що відбувається. Вийшла з машини, і ноги самі понесли її назад на роботу.

– Що з хлопцем? Введіть у курс справи.

– Олено В’ячеславівно, важкий випадок, готуємо до процедури. І чесно кажучи, я хвилююся, раптом не впораюсь.

– Не хвилюйтеся, Михайле, я допоможу.

Процедура була складною, але пройшла успішно. Олена не відчувала втоми, як не дивно. На душі було спокійно та добре, вона допомогла ще одній людині. І була рада, що повернулася.

Наступного дня вона йшла додому через парк і знову побачила ту дивну жінку.

– Вона дуже вдячна вам. Усміхається.

– Ви знову за старе взялися? Навіщо ви все вигадуєте?

– Що бачу, те й говорю. Вона дякує, що допомогли йому, і ви будете щасливі, обов’язково. А Ігор допоможе. Вона благословила вас.

Олена похитала головою і мовчки пішла далі. Ну що за нісенітниці несе ця жінка, повний місяць так діє.

– Олено В’ячеславівно, до вас тут якийсь чоловік.

– Хай заходить, Віро.

– Добрий день. Хочу від щирого серця подякувати вам за сина. Ви допомогли йому. Він моя єдина радість, розумієте? Нещасний випадок мало не забрав його від мене.

– Вибачте, а ви хто?

– Я батько Романа Микитенка.. Я його один виховую, дружини не стало кілька років тому.

– Ой, а її випадково не Тетяна звали?

– Так, а ви що, знали її?

– Ми вчились разом. У неї було прізвище Бондаренко, знаю, що стала Микитенко, однокласники говорили. Мені дуже шкода, така молода, і так рано пішла.

Батько Романа був високим, симпатичним чоловіком. Олена мимоволі залюбувалася ним, і її це збентежило. Вона взагалі поставила хрест на сімейному житті та стосунках. Не для неї це все. Є улюблена робота, батьки, друзі, цього цілком достатньо.

– Вибачте за нахабство. Можна запросити вас на вечерю в ресторан? Мені так хочеться поспілкуватися з вами, Тетяну пригадаємо, яка вона була.

Олена не змогла відмовити йому, сама не знаючи чому.

– Так, мене Ігор звуть, забув представитися.. У суботу, якщо не зайняті, давайте зустрінемося в ресторані “Золота зірка”, там смачна кухня та місце симпатичне.

Олена не розуміла, що з нею відбувається. Завжди холодна, розважлива, а тут раптом розтанула під поглядом синіх очей.

Роман швидко пішов на поправку, і незабаром його виписали. Олена та ігор почали зустрічатися, і через кілька місяців він зробив їй пропозицію. Вона з радістю погодилася, бо життя без нього тепер не уявляла.

***

Прогулюючись парком під руку з Ігором, Олена помітила на лавці жінку з песиком. Вона мовчки дивилася на них і посміхалась.

– Ну що, за мною так і ходить та загадкова жінка?

– Ні. Вона тут не потрібна. А ви, я дивлюсь, щасливі? Вашого чоловіка, випадково, не Ігор звуть?

– Ігор.. А звідки ви знаєте?

– Минулого разу я що казала, забули?

І тут Олена згадала слова цієї жінки, що здалися тоді нісенітницею. Виходить, душа Тетяни турбувалася про сина, була уві сні, ходила за нею, щоб Олена допомогла синові.

І вона благословила їх з Ігорем. Невже таке можливе? Як це можна пояснити? Невже справді можуть відбуватися такі речі?

– Люба, про що мова? Ви знайомі?

– Так, Ігоре. Знаєш, я змінила свої погляди на деякі речі. І ще … Тетяна благословила нас, і значить, все буде добре!

– А вам дякую, вибачте, що не повірила тоді.. Це справді диво.

У Олени та Ігоря народилася дочка, яку назвали Тетяною. На згадку про ту, яка не перестала бути люблячою і турботливою мамою навіть після того, як пішла з цього світу.