Максим прийшов додому раніше і в хорошому настрої. Чоловік тихенько відкрив двері своїм ключем і зайшов у коридор.

– А чому мене не зустрічає наша маленька принцеса?! – з порога вигукнув він, очікуючи побачити свою донечку Алісу.

– А вона у себе в кімнаті, плаче, – дружина Вікторія вийшла зустрічати Максима явно засмучена.

– Що трапилося, що мої дівчатка кохані не поділили?! – спробував звести все в жарт Максим.

Але не вийшло – Віка раптом і сама розплакалася.

– Та що ж це таке? Ану кажи! – Максим дивився на дружину й не розумів, що відбувається.

– Я хотіла їй розповісти про братика, адже ми з тобою вчора вирішили, що пора Алісі дізнатися, що в неї скоро братик народиться. Думала вона зрадіє, разом обговорюватимемо, який він буде маленький. Про ліжечко, про одяг та про всякі такі справи, ну вона ж дівчинка. Але Аліса раптом істерику влаштувала, казала не зрозумій що!

– Віка знову схлипнула.

– Що казала?

– Що не треба братика, що тоді ми її в дитбудинок віддамо, що вона знає, що ми… Не хотіли бути її батьками і боїться.

– Чого боїться?

– Що якщо у неї буде братик чи сестричка, то ми її віддамо кудись! Думає, що буде нам не потрібна, уявляєш?

– Що за нісенітниця?! З чого вона це взяла? – здивувався Максим.

– Тату, татку мій! – Аліса підбігла і Максим підхопив доньку на руки.

– Татку, це вона не хотіла, а ти хотів, не віддавай мене, тату! – Аліса міцно обійняла його за шию і пригорнулася так, що не забрати.

Максим забрав її в кімнату і довго втішав, а Віка пішла далі готувати вечерю.

Настрій був жахливий, вона просто не знала, що робити?

Аліса ніколи так не плакала. А те, що вона дуже любить тата, Віці навіть подобалося. Усім так і говорила: – Аліса – татова донька, мама їй особливо не потрібна.

Ну так це насправді Віка жартома говорила. І раптом такі сльози й дивні звинувачення, з чого це раптом? І до чого тут дитбудинок, маячня яка!

Від того, що Віка засмутилася, почав рухатися синочок. Вона гладила живіт і шепотіла:

– Ну, а ти що, малюк? Ви чого в мене обоє так розхвилювалися?

Увечері, коли всі вже спали, Віка ніяк не могла заснути. Згадувала, як народилася Аліса і як вони з Максимом були щасливі.

Маленька Аліса жадібно пила молочко, потім почала засинати, але трималася ручками і знову починала пити. Молочко стікало по її підборіддю. Максим розчулився:

– Дивись, як за маму тримається, відволіктися переживає. Хіба це можна на щось проміняти? Та ні на що на світі, дитина найдорожча, так Віко?

До речі, а він же ж неспроста так сказав.

Віка не любила згадувати ту розмову з чоловіком, їй було соромно її згадувати…

– Мені таку посаду потім уже ніколи не запропонують! Тобі добре міркувати, не тобі народжувати і в декреті сидіти? – гарячкувала тоді Віка.

– Я поки дитини не хотіла і не треба на мене так дивитися! Всі так роблять, і нічого, подумаєш!

Максим стояв і мовчав, він її навіть не вмовляв. Просто дивився на Віку, ніби вперше її побачив, здивовано піднявши брови, повторив за нею:

– Подумаєш?

І пішов в іншу кімнату.

А вночі їй раптом наснилася маленька дівчинка. Кароока, як і Максим і як Аліса, до речі.

Дівчинка була трішки налякана, вона підійшла і так благаюче на Віку подивилася! Ручками в її сукню вчепилася і раптом каже:

– Не треба, мамо, не кидай мене, я не хочу! Мені лячно, не треба!

На Віку цей сон дуже подіяв, хоча вона дуже хотіла нову посаду. Коли Максим зрозумів, що вона залишає дитину, він засяяв:

– Я так і знав, що ти не зможеш!

Про сон вона чоловікові не говорила, він майже забув, як і всі думки.

Віка дуже любила Алісу, навіть не могла собі уявити, щоб її не було. Але чому донька раптом таку сварку влаштувала – незрозуміло?

Треба якось спробувати з нею поговорити.

У вихідні Віка готувала сирники із родзинками. Раніше вона готувати не любила, а тепер їй подобалося,

– Алісо, хочеш сирники зі мною готувати? Ходи скоріш розмішуй тісто з родзинками. Зараз скачаємо ковбаску, ти її нарізатимеш. І наші сирники будуть рівні й однакові, дивись як у тебе чудово виходить!

– Мамо, дай я ще наріжу, дивись як я можу! – Аліса виспалася і була у чудовому настрої.

Потім стала сирники рахувати,

– Це мені, це татові, це мамі! Ой, мамо, а братику теж треба, він там у животику їсти хоче, так?

Віка розсміялася від радості, що в Аліси гарний настрій і вона про братика турбується:

– Він ще зовсім маленький, йому поки що не треба!

Аліса строго подивилася на маму і стала серйозною:

– Ні мамо, я все пам’ятаю! Я теж їсти хотіла, а ти вирішила від мене відмовитись! Я сиділа в тебе в животику і плакала, і трималася щосили, щоб ти не могла мене забрати від себе, – Аліса подивилася на Віку сумними очима й заплакала. – Не віддавай мене, матусю!

Вікторія з жахом слухала, що їй дочка говорила, та невже й справді вона може знати ТАКЕ? Як вона може це знати, вона ж була тоді точкою, маленькою грудочкою, хіба таке можливо?

Вікторія одразу підхопила Алісу на руки, нехай вони обидві в борошні, це неважливо!

– Доню, це напевно просто поганий сон тобі наснився. Я тебе дуже люблю, ніколи так не думай, я тебе нікому ніколи не віддам, чуєш?!

…Аліса тепер дуже горда, вона старша сестра.

Молодший братик Тимко дуже смішний, він поки що нічого не вміє, але Аліса його навчить.

Вікторія трохи переживала, що Аліса ревнуватиме маму й тата до братика, але ні цього не сталося. Аліса більше жодного разу не згадала про те, що тоді казала Віці.

Говорять, що маленькі діти знають і пам’ятають набагато більше, аніж ми думаємо.

Але потім забувають, це янгол-охоронець накладає на них печатку забуття – поки ми живемо земним життям, багато пам’ятати й знати нам не належить…

КІНЕЦЬ.