Ігор Олені одразу сподобався. Він був дотепний і легкий у спілкуванні.

Все стало на свої місця лише тоді, коли дівчина зрозуміла, що вагітна. Замість очікуваної радості, Ігор пробурмотів:

– Я не турбуватиму батьків. Вони й так платять за моє навчання, щоб ще двох їм забезпечувати. І грошей на все у мене нема. Тому сама залетіла, сама й викручуйся.

Після цієї розмови він став поводитися, ніби з Оленою не знайомий. Вона ще намагалася поговорити, чатувала на нього та безуспішно. А коли зрозуміла, що Ігор непохитний, знайшла номер телефону його матері і зателефонувала. Та вислухала, не перебиваючи, а потім видала:

– Від мене ви що хочете? Якщо мій син не хоче з вами спілкуватися, що я можу зробити. Думаю, що ви самі маєте вирішити свою проблему.

Олена тоді нічого не могла зробити, сльози пішли мимоволі. Вона не розуміла, куди це в такий короткий термін поділися клятви в коханні та обіцянки прожити все життя разом. Ігор став відкрито фліртувати з одногрупницями, щоб бачила Олена. А з неї став посміюватися, залицяючись до недавніх суперниць Олени.

Їхати додому Олена боялася, вона точно знала, як сприймуть таке у них на селі. Мати змалку казала:

– Ох і вертихвістка ти, Оленка, дивись у подолі не принеси.

А яка вона була вертихвістка? Дружила з хлопцями. Гралися в квача, на річку бігали. Але навіть не цілувалися. Та як вона могла когось із них на місці свого чоловіка уявити? Немов брати рідні один одному.

Коли Олена на новорічні свята не поїхала додому, батьки не хвилювалися. Вирішили, що погано дочка вчиться, мабуть «хвости» підчищає. А Мишко, місця собі не знаходив. А коли почув, що Настя, подруга Олени, плітки розносить, що Олена залетіла. Мишко вислухав її і сказав, що якщо вона ще комусь розповість, то він їй влаштує.

Сам до Олени він у місто поїхав. Олена його зустріла без радості. Очі заплакані, спілкуватись ні з ким не хоче. Як вмовив її Мишко – незрозуміло, а тільки подали вони заяву у РАГС. І Павлик народився законною і бажаною дитиною в їхній сім’ї.

Мишко виявився чудовим батьком. Прокидався до сина вночі, переодягав, гуляв із ним. Олена на заочне відділення перевелася. А після закінчення інституту завагітніла і народила ще одного хлопчика. А через три роки дівчинку. Вони мали чудову сім’ю. Сварки були переважно через різний підхід до виховання.

Олена вважала Мишка занадто м’яким. А Мишко казав, що всього можна досягти любовʼю.

Про те, що Павлик не рідний син Михайлу, у родині не те, що не говорили, а здавалося, навіть забули…

…А одного дня Олена з Павлом зайшли в супермаркет. Вони набрали повні кошики продуктів і попрямували до каси. Людей було багато, тож довелося стати у чергу.

Олена виклала продукти, обернулася до Павла і раптом застигла від несподіванки.

Позаду них у черзі стояв якийсь ніби знайомий їй чоловік. Олена придивилася до нього й очам своїм не повірила… Це був Ігор!

Павло теж це все помітив.

– Мамо, хто це був? – спитав він потім.

– Та так, вчилися разом…

– А чому він так на нас подивився?

– Тобі здалося. Це він на мене дивився, постаріла, мабуть.

Олена навіть не збрехала, у перший момент зустрічі вона забула про те, що до їхнього старшого сина ще хтось має відношення. Тільки вони його любили, а Ігор ще від ненародженого відмовився.

Мишко заспокоїв її:

– Навіть думати забудь. Він сам сина не схотів. Це тільки наш син, тільки наш, і більше нікого. З самого народження.

І раптом, за тиждень, Павло став якимось нервовим. Приходив додому і під приводом втоми просиджував у своїй кімнаті весь вечір. Навіть вечеряв після всіх, щоб не зустрічатись

– Павло, нам поговорити треба, – постукала Олена до його кімнати.

– Про що? – зухвало відповів той, відчиняючи двері.

– Брехатu мені будете? Чому я від чужих людей усе довідався? Чому ви не сказали, що він мені не батько?

– Чому ж брехати? Я тобі розповім, а ти сам думай.

Все розповіла йому Олена, як думала, що це і є справжнє кохання, коли Ігоря зустріла. Як довіряла йому, і як він змінився, коли дізнався про вагітність. Як ходила в нього під вікнами, як дзвонила матері і як переживала, коли бачила його з іншими дівчатами. Як усе закінчилося, коли Мишко їй пропозицію зробив.

А ще розповіла, як зрадів Мишко народженню сина. Як за рік заслаб Павлик, а Мишко з ним у лікарні лежав. Бо син нікого до себе не підпускав, окрім тата. Як у садок тільки з татом ходити погоджувався. А про те, що накоїв за день, таємно йому розповідав. Як у школу його вперше Мишко привів. Стояв там один серед матусь і пишався своїм сином.

– Я все тобі розповіла, – завершила Олена і хотіла вже вийти, але Павлик сказав:

– Не кажи татові нічого.

– Думаю, розповісти таки доведеться.

– Але ж мені ви брехали! – не вгавав Павло.

– Ні, синку, ми просто хотіли тебе захистити від поганих людей. Але знаєш, що, – Олена обняла сина і притиснула його до себе. – Гадаю, що добре, що все так вийшло. Багато у світі поганих людей. Тепер ніхто не зможе стати між нами, немає у нас сімейних таємниць.

– Давай не сьогодні, – тихо сказав Павло.

– Не хочу настрій батькові псувати.

– Добре, але завтра обов’язково, – сказала Олена, і пішла на кухню готувати вечерю.

На душі стало легко.

– Нічого Ігор зробити не зможе, доки ми разом. Чудова у нас родина. Нехай заздрять…