Все життя шукав ідеальну дружину, а коли знайшов – втік від неї
Я не одружився до 30 років. Вибирав найкращу, щоб ідеальною у всіх відношеннях була. В міру симпатична, з поступливим характером, щоб мені, як чоловікові, не перечила, а ще охайну, врівноважену та грамотну.
Навіщо мені якась двієчниця в минулому? А мені треба було з дружиною міркувати про духовне, вічне і прекрасне. Адже я за фахом педагог.
Зрештою, начебто зустрів. Таня звати. Ну, я навколо неї одразу почав кружляти, як березневий кіт. Не знаю, що спрацювало — моя харизма, наполегливість чи допитливий розум, але Таня відповіла мені взаємністю.
Незабаром ми одружилися. Танюша виявилася ідеалом, про який можна було мріяти. Всім моїм вимогам вона, до речі, відповідала. Прожили три роки.
У будинку ідеальний порядок, завжди смачно наготовлено, донька доглянута, сама, як картинка, у мене сорочки попрасовні, і шкарпетки по парах складені в комоді. Ніколи не суперечить, не дорікає мені. Навіть грубості мої прощає, тільки мовчки з докором подивиться на мене.
І ось що ще треба? Не повірите, через три роки все це мені набридло, остогидло. Не дружина, а якийсь робот, з нею навіть посваритися неможливо. Спеціально грубити почав, кілька разів допивався до чортиків. А вона мовчить. Лише докірливо дивиться своїми волошковими очима.
Якийсь вічний день бабака. Одне і теж! Навіть причепитися нема до чого. І тоді я завів собі коханку — Любку, вона в перукарні працювала, я в неї тільки й стригся.
Особливо від дружини і не приховував свого роману. Щосуботи я їхав до неї, залишався в неї ночувати, іноді затримувався на кілька днів. Думаєте, вона влаштувала мені хоч раз скандал? Ні, просто ще більше посумнішала і в очі перестала дивитися.
А потім раптом до мами поїхала. Звідти зателефонувала і сказала, що не може мені пробачити.
Ха! Потрібно мені її прощення! Я на розлучення подав одразу. Друзі та знайомі мене відкрито ідіoтом обзивали, проте я нікого не слухав.
Нас із Танею розвели, на доньку аліменти мені присудили. Це, звичайно, було не дуже приємно, але що робити? Рідна ж дитина.
А за рік я знову одружився. Ні, не на Любці. Вона від мене до місцевого бізнесмена перекинулася. Я Людку взяв за дружину. Вона працювала в магазинчику поряд із будинком, а мене після розлучення щось на міцні напої потягло. От там ми з Людою й познайомилися ближче.
Людка повна протилежність моїй першій дружині: груба, істерична, готувати не вміє, у хаті бардак. Сваримось з нею майже кожен день з приводу і без.
Живемо вже десять років. Зі школи я давно пішов. Посварився з керівництвом. Не подобався їм мій зовнішній вигляд — мовляв, сорочки тепер не ідеальні, а іноді й перегаром від мене тхне.
Зараз із Людкою в магазині працюю, вантажник я. А що такого? Усі професії мають бути у пошані.
Син у нас із Людою підростає, хуліган, двієчник та ледар. Так, живемо ми погано, але не одноманітно, навіть весело. Щодня щось нове: то сварка, то примирення. Жодної нудьги, екстрим, адреналін — класно! Іноді, правда, шкодую… Про що?
Та про те, що з моєї мізерної зарплати 25% відсотків ще досі відщипують доньці. Ще майже шість років мені платити аліменти! Довго.
А як там мешкає Таня з донькою, я й не знаю. Та як ще? Нудно, звісно. Такі люди не змінюються. Також складає білизну в ідеальні стопочки і пил навіть під ліжками по три рази на тиждень протирає.
А нещодавно у соцмережах я знайшов свою дочку. А вона ж на мене схожа! Хоча мати все одно зіпсує її своїм вихованням. Буде такою ж блаженною, ніякого екстриму! А у житті що головне? Правильно, емоції!
КІНЕЦЬ.