Тиждень тому я, нині пенсіонерка, зробила важливий вчинок – пішла до нотаріуса та склала заповіт, заздалегідь повідомивши про це своїм синам. Мені здалося важливим оформити все офіційно, хоча я планую жити ще дуже довго.

У мене два сини, 40 і 35 років, обидва самостійні, з власними сім’ями та будинками, хоча все ще виплачують іпотеку.

У старшого сина є діти шкільного віку, а молодший чекає на первістка. Із самого початку у мене не склалися стосунки із дружиною мого старшого сина.

Незважаючи на мої спроби налагодити з нею стосунки за допомогою домашньої випічки та подарунків, вона завжди здавалася незадоволеною та відстороненою.

Якось я подарувала їй дорогу сукню, а потім дізналася, що вона її викинула.

Це ще більше погіршило наші стосунки, і мені здавалося, що вона налаштовує мого сина проти мене. З іншого боку, мої стосунки із дружиною молодшого сина – повна протилежність.

Вона доброзичлива, поступлива і часто звертається до мене за порадою. Вона чудова господиня, навіть на пізніх термінах вагітності, і завжди виявляє подяку за мої подарунки. Я відчуваю себе більше бабусею для її майбутньої дитини, ніж для дітей мого старшого сина.

Через таку динаміку я вирішила залишити більшу частину свого майна молодшому синові, оскільки почуваюся ближче до його родини.

Дружина старшого сина, яка часто скаржилася на мою прихильність, була засмучена, дізнавшись про це. Вона ніколи не цінувала мої жести і навіть відкидала мої подарунки, віддаючи перевагу підтримці від своїх батьків.

Це моє рішення викликало дискусію і серед друзів про те, чи я правильно розподілила своє майно таким чином, що, можливо, викличе тертя між моїми синами.

Одні стверджують, що прихильність матері треба заслужити, інші вважають, що все мало бути поділено порівну. Але я вже прийняла рішення.

КІНЕЦЬ.