Після того, як моя молодша сестра Марта вийшла заміж за Семена, вона швидко перевантажилася домашніми справами, невпинно працюючи під критичним наглядом свекрухи, яка нехтувала її вміннями і хвалилася, що взяла в будинок дівчину, яка “зроду нічого не вміє”.

Незважаючи на старання догодити, навантаження на Марту не зменшилося навіть після народження дітей, тому що свекруха наполягала, що вона ще молода і має працювати, доки вона може сидіти з дітьми.

Семен ніколи не заперечував матері. Невтомна праця Марти різко закінчилася, коли вона несподівано пішла з життя, залишивши Семена і чотирьох дітей.

Його мати чомусь припускала, що багато жінок будуть претендувати на увагу Семена, але не знайшлося жодної кандидатки.

Швидше за все, всі вони усвідомлювали сувору реальність, в якій жила Марта всі ці роки.

Коли Семен звернувся до мене – бездітної вдови – з пропозицією взяти на себе роль Марти, я погодилася, але на своїх умовах. Я наполягла на тому, щоб зосередитися на дітях, а не на фермі та домашніх справах.

Це, на щастя, призвело до того, що Семен і його мати нарешті почали робити більший внесок у повсякденну роботу.

З того часу, як я ухвалила це рішення, минуло 20 років. Мені досі вдається справедливо розподіляти навантаження, забезпечуючи участь кожного члена сім’ї.

Я часто думаю про те, що і Марта могла б отримати таку ж долю, якби утвердилася так само, як я. Ця думка не дає мені спокою, будучи яскравим нагадуванням про те, через що ми проходимо – і як вирішуємо протистояти цьому.

КІНЕЦЬ.