Сестра моя старша на рік, але ми з нею не ладнали з самого дитинства. Я спокійна, вона завжди була чимось незадоволена.

Батьків засмучувало, що ми не дружні, але нічого з цим вдіяти не могли. Після чергової сварки з сестрою, я заспокоювала себе, що вона цього року закінчить школу, поїде вчитися до столиці, потім ми більше ніколи з нею не побачимось.

Але вийшло зовсім не так, як я думала. Вступила я до вишу у своєму місті, бо захворіла мама, і я не могла залишити батьків одних.

Через два роки мами не стало, батько за рік одружився і пішов жити до тієї жінки. Я залишилася в квартирі одна, а невдовзі теж вийшла заміж.

Дітей не було і ми через 5 років розлучилися. Більше заміж не виходила.

Сестру востаннє бачила лише на похороні мами. Нічого не знала про неї, батько іноді казав, що сестра йому дзвонить, що розлучилася і живе з донькою.

Але після стількох років вона з’явилася, сказавши, що приїхала до батьківської квартири і житиме тут. Для мене вона зовсім чужа людина і я розуміла, що не уживемося разом.

Якщо продати двокімнатну квартиру, то нам вийде лише по кімнаті в комуналці або на старий будиночок у селі. Заощаджень я не маю, весь час пропрацювала бібліотекарем на невелику зарплату.

Вже три роки так живемо постійні сварки, конфлікти. Сестра мене ненавидить і хоче вижити із батьківської квартири.

Але куди я піду? Але на цьому мої біди не скінчилися.

Сестра привела до будинку чоловіка і сказала, що він житиме з нею. Так, у нас окремі кімнати, але як жити разом із чужим чоловіком, ділити кухню, місця загального користування?

Йому 68 років, він удівець, дітям не потрібен, тому радий, що йому дали притулок.

Я у безвихідному становищі. Не думала, що в мене буде така старість.

КІНЕЦЬ.