Мені 33 роки з них 4 роки заміжня. З чоловіком познайомилася на весіллі у родичів, ще зустрічалися місяць, і він запропонував вийти за нього заміж.

Я погодилася не через велике кохання, але була симпатія та впевненість, що з ним у нас буде міцна дружна сім’я. У нього це другий шлюб, є троє дітей, він їм допомагає, як може регулярно надсилає гроші я тільки за.

З перших днів наших стосунків я відразу зрозуміла, що він патологічний ревнивець і намагалася не давати приводів для ревнощів. І він якось стримував себе.

Все почалося після весілля. Він почав дорікати мені за те, що в мене були стосунки до нього, йому весь час здавалося, що я не забула своїх колишніх.

Я казала йому, що це не так, що він для мене найкращий і єдиний це діяло, але ненадовго. Іноді він доводив мене до істерик цими закидами.

До весілля я була емоційною, можна сказати живою, а зараз я як робот без будь-яких почуттів та емоцій. Через деякий час я дізналася, що чекаю дитину, і у нас з’явився син, а потім і донька.

Нині їм 2,5 роки та 5 місяців. Звичайно, я сиджу вдома з дітьми і радію материнству, але з чоловіком стосунки не змінилися, він навіть може мене обізвати неприємними словами.

Коли він на роботі вдень я можу зітхнути і розслабитися, а ввечері, як тільки він приходить з роботи, я і навіть наш дворічний син ходимо навшпиньки. Боїмося його розсердити.

Кілька разів я йшла до батьків навіть хотіла розлучитися, але він приходив, клявся, що все зміниться, і що все в нас буде добре і я поверталася, але все повторюється. Якщо на роботі у нього трапляються проблеми, він спокійно може закинути на мене всю свою злість, і якщо чесно, я вже боюся йому слово впоперек сказати.

За його словами я не повинна сперечатися, показувати образу і не дай боже заплакати. Ви, мабуть, подумаєте, чому я досі з ним?

У нього є позитивні сторони, він хороший сім’янин, все в будинок, дітей дуже любить, не має шкідливих звичок. Тільки ось такий характер.

Я відчуваю, що він придушив мене як особистість і іноді навіть сама починаю вірити в те, що я нікчема. А піти не можу наче у мене залежність якась.

Все тішу себе думкою, що він зміниться. Що робити?

КІНЕЦЬ.