Чесно кажучи, я зрозуміла, що мій обранець той ще скупердяй одразу після весілля. Все, що було подаровано нам на одруження родичами, раптом опинилося під його пильною охороною. Так, саме під охороною.

Сума, яку подарували нам близькі та рідні, була достатньою для того, щоб поїхати на відпочинок або купити щось корисне для оселі. Але варто мені почати говорити про те, щоб витратити хоча б частину грошей, як я тут же стикалася з лютим опором.

Якийсь час до весілля ми жили разом, але тоді я не змогла розгледіти справжній характер майбутнього чоловіка. Мені здається, що він змінився не в кращу сторону, коли на роботі почалися неприємності.

Підприємство, на якому працював Діма, переживало не найкращі часи. Спочатку працівникам зменшили заробітну плату, а потім взагалі почали говорити про майбутнє скорочення. На щастя, в результаті нас це не торкнулося.

Але вдома чоловік все одно запровадив режим тотальної економії. Причому ця економія часто була спрямована тільки на мене.

Витратити гроші на власний розсуд я могла лише в крайніх випадках. Як кажуть, коли вже остання спідня білизна була в у дірках.

Зрештою, такий стан справ мене почав злити.

– Діма, тобі не здається, що я теж маю право розпоряджатися спільними грошима?! – я вперше у житті підвищила на чоловіка голос і не пошкодувала про це.

– А хто тобі сказав, що ти не маєш такого права? – Чоловік уважно дивився на мене своїми темно-зеленими очима.

– Але ти контролюєш буквально кожну витрачену мною копійку! – я відчула, як наростає в моїй душі гнів.

– Не треба перебільшувати! Замість того, щоб дорікати мені за незрозумілі речі, ти краще навчилася б економніше витрачати гроші!

– Економніше? Як це? Що я купила такого, що зашкодило нашому сімейному бюджету? – я хотіла вирішити це питання раз і назавжди.
– Ти, можливо, й не купила нічого такого, але твої натяки на подарунки вже стали звичкою! Зрозумій, дарувати подарунки за дві чи навіть три тисячі – це ні до чого! Ціни зростають, як на дріжджах. А раптом мене все ж таки скоротять? Про це ти подумала?

Я не стала продовжувати цю сварку. Навіщо? Але на душі вкотре залишився неприємний осад.

Прикро було дивитися на подруг, які хвалилися подарунками від своїх чоловіків. Що я відчувала у цей момент? Заздрість! Так, це була справжня заздрість. У душі я мріяла, що Діма схаменеться і все у нас налагодиться. Але цього не сталося. Міняти свою поведінку чоловік не збирався. І в нашій родині був, як і колись, режим жорсткої економії.

Наступною причиною скандалу стала несправність пральної машинки. У душі я була навіть рада цьому. Адже ця несправність, причина для нової покупки!

– Нарешті ми позбудемося цього мотлоху, – думала я.

Розмріялася!

Коли я завела розмову про покупку, чоловік навіть слухати мене не став. Сказав, що дешевше відремонтувати цю машинку.

– І взагалі, раніше жінки руками прали. І речі чистіші, і економія знову ж таки, – цілком серйозно додав Діма.

І тут я не витримала і висловила чоловікові все, що думаю про нього та його скупість. А наприкінці поставила ультиматум: або він змінює свою поведінку, або ми розлучаємося.

– Ось тільки не треба диктувати свої умови! – Невдоволено відповів чоловік і пішов до іншої кімнати.

Адже про розлучення я не пожартувала. Так, багато хто скаже, що я сама винна в тому, що вийшла заміж за нього. Багато хто здивується тому, де були мої очі в той момент. Але коли ми познайомилися, чоловік таким не був. Так, він не робив широких жестів, але й жадібним не був.

Все почалося після того, як у нього виникли проблеми на роботі. Діма не розуміє, що навіть якщо його скоротять, то те підприємство не єдине у світі. За бажанням завжди можна знайти щось навіть краще.

Не знаю, що робити далі. Одне знаю точно: жити так далі я більше не можу. Мій безмежний терпець урвався.

КІНЕЦЬ.