У сучасному світі дуже складно розібратися, як поводитися при знайомстві з новою людиною. Ось раніше якось усе було зрозуміло: якщо юнак запрошує до кафе, то він платить за частування. Купує квіти та морозиво. Катає на катамарані або запрошує у кіно.

Сьогодні ж стільки всяких суперечок, хто за кого коли платить і чи платить взагалі, що і на побачення ходити страшно. А все ж таки хочеться. Тому я зареєструвалася на сайті знайомств і вирішила спробувати там щастя.

Створила сторінку, виставила чудове фото. Трохи написала про свої захоплення. Через якийсь час мені почав писати чоловік. На фото начебто нічого такий – симпатичний. Видно, що трохи за сорок. Доглянутий.

Зайшла до його профілю. Бачу одразу статус: “Халявниць не терплю!”. Подумала, що досить різко написано. Якось негарно.

А потім задумалася: адже багато насправді є жінок, які на побачення ходять не для того, щоб краще дізнатися про потенційного партнера, а лише поїсти та повеселитися. Сама таку дівчину знаю, на роботі в нас працює.

Ну, і зрозуміло, що будь-який чоловік, зіткнувшись з такою жінкою, обережніше буде ставитися до знайомств. Заздалегідь попереджати, так би мовити.

Тим часом листування наше зі Славком тривало. Він розповів про свої захоплення, сказав для чогось яку має нерухомість та на якій машині їздить. Я списала все це на певну недосвідченість у спілкуванні з жінкою. Може, думає, що треба ось так одразу карти розкривати.

Славко запропонував зустрітись у кафе, і я погодилася. Звичайно, я розуміла, що на першому побаченні рахунок ми поділимо. Для цього й попередження на сторінці чоловіка висіло. Але вирішила таки дати людині шанс. Може, він і справді часто натикався на жінок, які полюбляли поїсти за чужий рахунок? Я взяла невелику суму грошей, яку планувала витрати у кафе.

Зустрілися ми, замовили вечерю. Славко багато і нервово говорив про те, що не розуміє жінок, які зустрічаються з чоловіком, щоб просто на халяву поїсти.

– У сучасному світі, коли всі начебто вже самі можуть заробляти на життя, це дивно і некрасиво, – говорив мій супутник. – Жінки хочуть, щоб їх поважали, але при цьому намагаються максимально розвести на гроші з першого побачення! Це вже проституція якась виходить, – обурювався він далі.

Я покірно слухала та їла. І все думала про те, що він начебто говорить логічні речі, але ніяк моя душа їх не приймає. Бачу я у всьому цьому якусь каверзу, неприродність. Вечір закінчувався. Ми попросили рахунок. В’ячеслав вклав свою частку і простяг мені книжечку. Я її відкрила.

– З тебе тисяча вісімсот гривень, я вже порахував — посміхнувся мій супутник.

Я додала необхідну суму. Потім ми вийшли надвір і викликали таксі, щоб їхати додому. Моя адреса була першою. Мене завезли, ми зі Славком попрощалися, домовилися списатись, і я піднялася додому.

Вдома в змішаних почуттях через безглузде побачення залізла під гарячий душ. Помилася, прогрілася. А коли з душу вийшла, побачила від В’ячеслава повідомлення: “Дякую за вечір, чудово посиділи! Сподіваюся, ти теж залишилася задоволена. До речі, там з тебе за таксі вийшло сімдесят гривень. Можеш просто на мій номер телефону скинути. Це не терміново, якщо що”. І смайлик з поцілунком.

І тут мене прорвало. Я так розсміялася! До мене остаточно дійшло, що я зв’язалася зі звичайним жадюгою! Я згадала весь наш вечір і окремо посварила сама себе за витримку, яку виявила в кафе. То треба було одразу встати та залишити цього жадюгу самого!

Але тут він своїм повідомленням сам випросив, і я не стала себе стримувати.

“Славко, та пішов ти!” – коротко відповіла я йому та занесла номер у чорний список. Вперше послала чоловіка одразу після побачення.

Все-таки ці всі новомодні правила з поділом рахунку на побаченні – це не моє. Ну, не можу я чоловіка чоловіком сприймати, якщо він із мене сімдесят гривень за таксі готовий вимагати!

КІНЕЦЬ.