Чоловік моєї доньки з досить таки бідної сім’ї. Донька наша з зятем Дмитром живуть з нами в невеликій сільській хаті, яка по документах належить мені.

Так вийшло, що всі однокласниці моєї Оленки живуть в місті, жодної в селі не залишилося, хто до чоловіка жити поїхав у місто, хто гарну роботу собі там знайшов життя своє влаштовує гарно.

А донька єдина моя, свого часу, нас з батьком не послухалася, вона вийшла заміж за Дмитра, хоча ми, щиро кажучи, були проти цього шлюбу.

Ми з батьком дуже добре знали його сім’ю, тому, як могли вмовляли не виходити заміж за нього, вони жили дуже багато і перспектив не було зовсім. Думаю батьки зрозуміють мене, бо всі хочуть лише найкращого життя для своєї дитини.

сам Дмитро, правду кажучи – людина зовсім не погана, він все допомагає нам з чоловіком і по господарству, і на городі, але робота на фермі за 5 тисяч гривень на місяць його повністю влаштовує, більшого він не прагне, переконаний, що в селі й так можна прожити, адже ще й своє господарство є. Дмитро часто каже, що він і так вже добре живе, місто він не любить, тому іншу роботу шукати не буде.

У нас з батьком відкладені були 50 тисяч гривень. Якось я підійшла до зятя й кажу:

“На, Дмитре, ці гроші. Бери мою доньку, їдьте в місто, орендуйте житло, шукайте роботу і живіть собі гарно та щасливо. Згодом станете добре заробляти, купите собі житло і будете жити не гірше ніж люди. Ну що ви побачите в цьому селі? Сам подумай – що тут онуків моїх чекає?”

А він вперся і все – нікуди не поїду, мені й тут добре.

Ви не подумайте, я не якась там прискіплива теща, але хочу щасливого життя для своєї доньки, не хочу, щоб вона все життя тулилася в сільській малій хатині і крім городу та корови нічого не бачила.

Я хочу її сім’ї кращого життя, тому готова їм допомагати, але сам зять нічого не хоче робити. Хіба це нормально? Чим я ще можу їм допомогти? Як мені вплинути на нього?

Джерело