Марина з Андрієм одружилися та дівчина з’їхала від батьків до чоловіка. Він мав свою двокімнатну квартиру. Знайомі вони були два роки, самі назбирали на весілля, з батьків не взяли жодної копійки.

Сімейне життя йшло своєю чергою. Дітей молоді люди заводити поки що не збиралися, вирішили зайнятися кар’єрою.

За п’ять місяців сімейного життя Марина, прийшовши з роботи, побачила у своїй квартирі молодшу сестру.

– А ти що тут робиш?

– Просто мимо йшла. Андрій мені дозволив тебе зачекати.

Візити стали регулярними, а незабаром Настя заявила, що вагітна від Андрія. Настя ще на весіллі сестри поклала на нього око. Хлопець із квартирою, гарною роботою та зарплатою. Сестрі пощастило, але вона не стіна – можна посунути. Настя розпочала здійснення свого плану. Після довгої облоги фортеця під назвою Андрій здалася.

У сім’ї виникла сварка. Марина подала на розлучення. Андрій запевняв, що дитини бути не повинно – оберігалися, та й було один раз. Провину він свою не заперечував, але Марину втрачати не хотів. Довго вибачався, але прощення так і не отримав. Настю він не любив, але після розлучення з Мариною вона все частіше почала приходити і залишатися.

– Я вагітна. Ти повинен утримувати мене та дитину. І взагалі нам потрібно одружитися. Дитина має народитися у шлюбі.

Андрій одружуватися не збирався. У дитині він був не впевнений. Вирішив, що після народження зробить тест на батьківство. Настя під кінець вагітності остаточно переїхала до нього. Теща наполягала на їхньому спільному житті.

Марина повернулася до квартири матері. Дуже переживала розлучення. Вона вирішила, що їй потрібна квартира. Вона все зможе, все переживе. Гроші майже всі відкладала. Давала матері на продукти чи купувала сама. Все інше йшло у скарбничку. Незабаром не стало бабусі Марини, батькової матері. Батьки у Марини та Насті були різні. Батька Марини вже не було, і онука мала отримати частину спадщини бабусі. Залишалося лише зачекати. Марина планувала накопичити більше, щоби платити за квартиру менше.

Зненацька повернулася Настя з дитиною. Андрій не її батько. Він навіть не став купувати дитин ліжечко, та й все інше. Був упевнений, що дитина не його. А згодом і тест це показав.

Зібравши нечисленні дрібнички Насті він відвіз її до батьків разом із дитиною. Тест вручив матері Насті та попрощався назавжди.

Марину присутність сестри зовсім не тішила. Тим більше вона нічого не робила по дому, дитина постійно плакала. Мати почала просити у Марини більше грошей, адже сім’я зросла, та й малому треба на памперси, дитяче харчування, одяг. А одразу після приїзду Насті мама попросила грошей на візок. І не якийсь дешевий, а який Настя вибере, щоби вийти на прогулянку було не соромно.

– Я їй допомагати не буду. Вона зруйнувала мою сім’ю. Про що ви говорите?

– Але ж все вирішилося. Не Андрій батько, можеш до нього повернутися. Нам буде більше місця. Але сестрі треба допомагати.

– На якій підставі?

– У тебе поки що немає дітей, сім’ї. Та й племінниця вона твоя. А тобі що треба? Нічого. Все маєш. І гроші теж, а незабаром ще й спадщину отримаєш.

– Мамо, там частина спадщини, я планую купити квартиру. Ми вже домовилися з дядьком Миколою, що все продамо. Йому квартира в Житомирі не потрібна, мені тим паче.

– Ти не ухиляйся. Я знаю, що твоя бабуся мала дві квартири і будинок.

– Мама. Якщо ти все знаєш, то маєш бути в курсі. Одна квартира була продана, коли нездужав тато.

– Що ще залишилося після неї? Золото, гроші. Золото у неї має бути, та й гроші теж. Нам би все знадобилося.

– Так, дядько Микола мені передав сережки, обручки. Але поки що я їх залишила в нього.

– Чому?

– Куплю квартиру і заберу.

– Ти нам не довіряєш?

– У мене вже відібрали чоловіка, а поцупити гроші, золото для вашої Насті не важко. Вона завжди брала моє без дозволу.

– Ви ж сестри.

– Сестри, але ти завжди ставала на її сторону. Настя взяла – я маю ділитися. Я взяла – віддай, ти старша. Так? Так!

– Не допомагатимеш?

– Ні.

– Ну, тоді збирай речі, і купуй свою квартиру.

– Добре. Я їду. Марина почала збирати свої речі. Перед цим вона зателефонувала подрузі, і попросила знайти орендовану квартиру. Та саме цим і займалася.

– Марино, а ти куди? – Мати не думала, що вона так швидко збереться. – Я ж згаряча. Залишайся, ти нам потрібна.

– Я все вирішила. Вибач, але після всього пережитого я не хочу бачити Настю. Може потім, коли мине час.

– Ти нам потрібна!

– Потрібна? Навіщо? Не буду вам заважати.

Марина викотила свою валізу, витягла сумки на майданчик, таксі вже було біля під’їзду.

– Бувай, мамо. Я не повернусь.

***

Три місяці Марині довелося жити на орендованій квартирі, але це було набагато легше, ніж із сім’єю.

Після отримання спадщини дівчина купила двокімнатну квартиру. Довелося взяти зовсім невеликий кредит. Спадщина бабусі складалася не тільки з квартири та будинку, вона мала пристойний рахунок в банку. З дядьком вони все мирно поділи, і почали частіше спілкуватися.

Звичайно, Марина вийде заміж, але це буде трохи пізніше. Свою сестру та матір вона до себе не запрошує. Іноді їздить у гості до них, але це Дуже рідко. Мати незадоволена, вдома у них безлад через маленьку дитину і лінощі Насті. Сама мати не встигає, працює. А винною у всьому виставляють Марину – могла б помагати.

КІНЕЦЬ.