Мені скоро сорок років, і я боюся своєї матері. Ось так вирішила розпочати свою розповідь. Як на зустрічі анонімних алкоголіків. Найцікавіше, що я всі ці роки не усвідомлювала цього. Рівно до того часу, поки чоловік не обізвав мене дурепою і так прямо і сказав, дивлячись у вічі: “скільки ти ще боятимешся своєї матері?”.

Довгі роки я вважала, що просто бережу маму. Не розповідаю їй багато речей через те, що не хочу її вкотре хвилювати та турбувати. Але ні. Все набагато простіше. Я боюся її. Мені страшно викликати її гнів.

Мама завжди була жінкою запальною. У дитинстві вона могла нас із сестрою запросто побити за якісь витівки. Не тому, що провина була такою серйозною. Просто мама не вміє впоратися зі своїми емоціями.

З цієї причини, швидше за все, вони з батьком і розлучилися. Коли ми ще жили всі разом, то батькові теж часто від мами діставалося. Бувши в поганому настрої мама починає ображати та відповідати на будь-які питання, зухвало й уїдливо.

Коли я вийшла заміж, то просто почала від мами все приховувати. Все, що могло б викликати мамине невдоволення. А це практично будь-яка річ. Безпечно з мамою можна говорити лише про погоду.

Донедавна ми з родиною жили у квартирі чоловіка. Утрьох нам тут було тісно, і ми давно вже мріяли купити собі житло більшого розміру.

Колись у нас із мамою була розмова на цю тему. Мама тоді відразу висловила свою думку, що таку важливу справу нам з чоловіком довіряти ніяк не можна. І якщо ми вже вирішимо купувати квартиру, то мама обов’язково повинна брати участь.

Мама не рієлтор. Просто мама вважає, що має життєвий досвід, а ми порівняно з нею – безглузді діти. Але я дотримуюсь дещо іншої позиції. Раз у новій квартирі плануємо жити ми (дякувати всім богам – без мами), то вибір тільки за нами.

Тому, коли майже рік тому ми почали з чоловіком обирати квартиру, я ретельно це від мами приховувала. Думала, що не варто її хвилювати. Мама чомусь вважає, що зараз всі так і хочуть один одного обдурити й нас із чоловіком обов’язково обдурять.

Вона ж не спатиме! Навіть якщо ми їздитимемо на огляди квартир без неї, то мама вимагатиме надсилати їй фотографії, збільшувати їх і ретельно шукати недоліки. Навіщо такі хвилювання? Ми знайшли та купили квартиру самі. Швидко переїжджати ми не планували. Потрібно було зробити невеликий ремонт перед переїздом.

Але це не могло тривати вічно. Наступного тижня ми запланували переїзд. Вже з вантажниками домовились. Настав час повідомити мамі. У вихідні мама іноді забігає до нас у гості. Я вирішила, що це слушний момент і все їй розповіла.

Мама кричала на мене так, як ніколи в житті. Ми були на кухні, пили чай із печивом. Мати схопила напівпорожній кухоль і з люттю ляснула його на підлогу, тарілка з печивом пролетіла над моєю головою.

Я від страху втиснулася в стіну і знову відчула себе дитиною. На гуркіт і крики примчав син. Лайка дісталась і йому. Онук теж зрадник – мовчав, нічого не розповідав бабусі.

У мене від стресу піднявся тиск. В очах все попливло, закружляли чорні цятки. Син злякався (йому одинадцять) і зателефонував у швидку допомогу. Мати покричала і просто пішла, грюкнувши дверима і не дочекавшись приїзду медиків.

Виявилося, що в мене тиск стрибнув за двісті. Мало не втратила свідомість. Зі мною такого раніше не траплялося. Навіть жодних пігулок немає вдома від гіпертонії. Бригада швидкої надала мені допомогу. Дякую їм.

Матері взагалі ніби начхати на все це. Я через її істерику трохи свідомість не втратила, а вона спокійно переступила через мене і пішла. Ще й образилася на мене через цю квартиру.

Чоловік з роботи повернувся і теж мене лаяв. Сказав, що коли я, доросла жінка, так боюся матері, то краще мені з нею і не спілкуватися тоді. Нема чого своє здоров’я гробити.

Веселий у нас переїзд буде. Мама заявила, що “ноги її у нашій новій квартирі ніколи не буде”. А я тепер боюся дзвонити перша мамі.

КІНЕЦЬ.