Мама мого чоловіка Галина Володимирівна живе і працює в Іспанії, тому я у якійсь мірі щаслива людина – свекруха далеко та ще й грошима допомагає.

Живемо ми з Тарасом в моїй просторій двокімнатній квартирі, яку мені подарував батько, а свекруха свою віддала в оренду, гроші ж отримуємо ми – хороший додаток до наших невеликих зарплат. Крім того, за гроші свекрухи ми освіжили ремонт в моїй квартирі.

Нашим двом синам мама чоловіка купила недавно хороші планшети, а раніше оплатила покупку велосипедів, роликів, а коли приїздить – привозить брендові речі і єврики щоразу дає.

І все було б дійсно чудово, свекрусі я безмежно вдячна за допомогу, якби не одне “але”, від якого я вже сивію, чесне слово. А вся справа в тому, що мама Тараса вимагає від сина й онуків, і від мене також щоденного спілкування.

Тобто щодня о 9 вечора за нашим часом ми маємо по відео годину чи близького того теревеніти з Галиною Володимирівною, доповідати їй у подробицях про наше життя, як пройшов щохвилинно кожен день.

Ну уявіть тільки – про що можна говорити щодня??? Я вже іноді не витримую і не говорю з нею, а займаюся своїми справами, але свекруха тоді влаштовує Тарасу сцени, мовляв, я її не поважаю, не вдячна і так далі.

А варто чоловіку не відповісти хоч раз на тиждень на дзвінок мами – то там такі сцени, образи, сльози, словом, цілі театральні драми. Вона там заради нашого добробуту, а ми такі-сякі, не можемо приділити їй годину на день!

Отже, що вечора свекруха рівно о 9-й – і не важливо, що ми можемо бути зайняті своїми справами, бути в гостях чи у нас дома друзі чи куми – дзвонить чоловікові і розпитує про все, а також вчить, як треба жити, що робити.

Дуже часто просить Тараса їхати в село до її матері, хоча там ще дуже жвава бабуся, плюс свекруха їй оплачує помічницю по дому.

Словом, мене все це дуже втомлює і напружує. Розумієте, ми щодня прив’язані до 9 години вечора, аби спілкуватися просто ні про що з Галиною Володимирівною і гаяти час, який ми можемо присвятити одне одному чи дітям!

Мені здається, що це не здраво і занадто. Ну здзвонитися пару разів на тиждень – це ще нормально, тоді і новини якісь є, теми для розмови. Але ж не кожнісінького дня! Я зі своїми батьками взагалі кілька раз на місяць спілкуюся і у свята – не більше.

З Тарасом майже щодня виникають суперечки із цього приводу. До того ж, як я  вже сказала, у чоловіка є бабуся. Вона живе далеко в селі і залишилася вона сама, бо брат свекрухи переїхав жити в інше село і бабуся розклеїлася і просить її провідувати частіше, що вона залишилася сама.

Але їздити до неї не близький світ, до того ж, старенька має помічницю, всі зручності у відремонтованому будинку і всім забезпечена.

Але Галина Володимирівна наказує Тарасу якомога частіше відвідувати бабусю, тепер треба їхати майже що вихідних у село і розважати свекрушину маму.

Я просто вже в якомусь розпачі, чесно кажу. Допоможіть, будь ласка, порадами, як із цим усім упоратися? Просто вже у мене дах кудись несе.

Я розумію, що я не правильно роблю, дорікаючи чоловіка, але він має розуміти, що у нас сім’я і є плани та справи. Як донести це тарасу і його мамі заразом і при цьому не зіпсувати родинні взаємини?

Джерело