Моя найкраща подруга Тетяна з чоловіком своїм живе як кішка з собакою! – якось мені сусідка Ірина розповідала. – Тому і дітей я туди не вожу своїх ніколи, Тетяна сама до нас в гості ходить постійно.

Я, звісно, категорично проти того, щоб мої власні доньки бачили та чули, які в них відносини в сім’ї складаються. Не хочу, щоб вони приклад брали з тієї сім’ї. Декілька разів мій власний чоловік їздив до них мирити їх, але безрезультатно все це було, на жаль.

– Ну а чому подруга так живе і мовчить своєму чоловікові, якщо все так погано у них складається? Розлучилася б з ним, та й жила б собі далі нормально. Матеріально вона від нього не залежить, син дорослий вже. Для чого так жити? – поцікавилася я в сусідки своєї.

– Так справа в тому, що розлучені вже вони давно. Пару років минуло відтоді, чоловік тепер їй вже колишній, можна сказати, офіційно.

– Розлучені? А чого живуть разом тоді, кому воно потрібно?

– Ну от так виходить в них. Квартира дуже маленька, на дві окремі розміняти абсолютно не вийде зараз. А поступатися вони одне одному категорично не хочуть, не дивлячись на дітей. Не знаю, мені складно судити їх, не маю права. Напевно, я б так не змогла.

Але мені простіше, мені в разі чого є куди піти – до мами своєї.

– Ой, та багато дуже зараз сімейних пар таких, які розлучаться, а живуть разом, – каже інша моя знайома.

– У мене сусідка так живе – під одним дахом з колишнім чоловіком, після розлучення.

Тільки життя чоловікові полегшила, виходить. Вона з дітьми сама, а він їй тепер нічим не зобов’язаний – як сусід якийсь і все. А йти нікуди. У батьків з двома дітьми її ніхто не чекає.

Я от не розумію таких жінок, щиро кажучи, як можна жити разом з чоловіком, коли ти вже розлучена і дивитися не хочеш на нього, а він нічим не допомагає?

Це лише через квартиру? Я б краще в маленьку хату в село б до мами поїхала, але б ніколи не жила ось так під одним дахом, аби у місті. А ви як гадаєте?

Джерело