Я знаю, скільки каміння в мене посипається. Але я людина, а не робот. Немає кнопочок, немає програм. А є душа та серце.

Я заміжня, двоє дітей, їм 13 і 8 років. Навіть не знаю, покохала я іншого чоловіка чи це просто ось таке сильне почуття, але майже 6 років ми труїли життя своїм сім’ям.

Чоловік впіймав мене на листуванні з іншим, але за фактом нічого особливого там не було. Зізнатися, що в мене стосунки на боці, я не могла, звивалася, вигадувала купу легенд.

Та людина поводилася також. Ми обидва знали, що ми разом не будемо, але й розлучитися не могли.

Постійні листування, дзвінки, зустрічі зійшли нанівець. Все йшло до розлучення.

І ось мій чоловік побачив листування саме зі словами кохання та ніжності. Вигнав мене у мою квартиру, діти залишилися на ніч із ним у хаті.

Вранці я приїхала зібрати деякі речі і попросилася пожити поки що з дітьми в будинку, тому що на квартирі багато справ і треба багато чого купити — пилосос, праску тощо. Загалом так і живемо сусідами, а я гризу лікті, порівнюючи, як я жила раніше, і як зараз.

Дітей шкода, особливо сина. Я помилилася. Виновата. Перед чоловіком так соромно. У вічі дивитися не можу.

Так, спіткнулася. Хороша мати, гарна працівниця, а ось дружина виявилася невірною. Я все це розумію і найбільше хочу повернути хоча б частинку того життя, яке в мене було з чоловіком.

Про ту людину і не згадую. Він повівся як останній боягуз. Та Бог йому суддя.

КІНЕЦЬ.