Ми з Петром вирішили жити разом, але проблема була в тому, що у нас не було житла – і в мене хата стара, і в Петрової мами теж не дуже. Тож ми з ним домовилися, що я їду на заробітки в Грецію, буду заробляти гроші і висилати їх додому, а Петро буде будувати для нас будинок. В цей час вийшла заміж і моя донька. Вони з зятем мене підтримали, і ми стали будуватися, щоправда, мені довелося побути в Греції не 5 років, як я планувала, а цілих 12. Зате будинок вийшов те що, треба – великий, просторий, просто мрія. Я вже вирішила повертатися, бо хотіла свій 55-річний ювілей вже в новій хаті відсвяткувати, але тут на мене чекав сюрприз – донька з зятем виявилися проти, щоб я виходила заміж за Петра і приводила його додому
Моя найбільша заробітчанська помилка була у тому, що мені спочатку треба було з Петром розписатися, а потім їхати на заробітки, а не навпаки, як я це зробила.
Бо ж я вийшло – я гарувала на чужині 12 років, Петро хату будував, бо ж ми сподівалися, що будемо в ній жити, а в результаті, тепер, коли я приїхала – моя донька з зятем мене в цю хату не пускають.
Ось тобі і заробітки! Маю хату, і не маю де жити.
З своїм першим чоловіком я розлучилася дуже рано. Ми одружилися теж доволі швидко, перша юнацька любов минула, а з побутом і сімейними клопотами ми справитися не могли, тому і вирішили розлучитися.
Я залишилася з маленькою дитиною і практично без засобів існування. Не знаючи, що мені далі робити, я пішла до батьків. Вони мене прийняли, і з дитиною дуже допомогли, та якби не вони, я навіть не знаю, що б я робила.
Так ми і жили, я практично сама виростила свою доньку. А потім в наше село приїхав Петро. Він колись народився тут, але потім одружився і багато років його не було. На жаль, у них з дружиною не склалося, і він все залишив їй і дітям, а сам переїхав до своєї мами, яка була нашою сусідкою.
Так ми з Петром і ближче роззнайомилися, спочатку просто спілкувалися, а потім вирішили зійтися і жити разом. Мені тоді було 42 роки, а йому 45. Ми ще навіть думали про дитину спільну, але потім передумали, вирішили, що у мене донька є, у нього двоє синів, так що буде нам про кого на старість дбати.
Проблема була в тому, що у нас не було житла – і в мене хата стара, і в Петрової мами теж не дуже. Тож ми з ним домовилися, що я їду на заробітки в Грецію до своєї куми, буду заробляти гроші і висилати їх додому, а Петро буде будувати для нас будинок, і коли я повернуся, то ми разом заживемо собі на славу.
В цей час вийшла заміж і моя донька. Вони з зятем мене підтримали, і сказали, що будувати будинок – це чудова ідея, але дім треба будувати великий, щоб вони могли жити з нами.
Я погодилася, адже жити з донькою, поряд з внуками – це ж щастя.
І ми стали будуватися, щоправда, мені довелося побути в Греції не 5 років, як я планувала, а цілих 12. Зате будинок вийшов те що, треба – великий, просторий, просто мрія.
Я вже вирішила повертатися, бо хотіла свій 55-річний ювілей вже в новій хаті відсвяткувати, але тут на мене чекав сюрприз – донька з зятем виявилися проти, щоб я виходила заміж за Петра і приводила його додому.
– А коли він 12 років вам хату будував, ви не мали нічого проти? – питаю.
– Теж мені – подвиг! Та ж він цю хату за твої гроші будував! – зухвало відповідає мені донька. – Одним словом, мамо, так – хочеш заміж – виходь, але йди собі з Петром до нього жити. А сама – будь ласка, живи в нашому новому будинку, у тебе навіть окрема кімната є, ми з чоловіком про це подбали.
– О ні, кажу, так не буде! Будинок чий? Мій! Отже, і рішення тут прийматиму я, – кажу. – Ми з Петром оселимся тут, подобається вам це чи ні. А ви як собі хочете, можете жити з нами – вас ніхто не виганяє, а можете шукати собі щось краще.
– То ти чоловіка проміняєш на рідну доньку? – питає мене з докором донька. – Не думала я, мамо, що ти така.
Я свого рішення міняти не збираюся, я і так довго йшла до свого щастя. Прикро лише, що моя найрідніша людина мене не зрозуміла, такого від своєї доньки я аж ніяк не чекала.