Лєра завжди з трепетом ставилася до історій своїх подруг про свекрух, які могли перетворити життя на справжній кошмар.

Але коли вона вперше зустріла тітку Зіну, матір свого коханого Анатолія, вона інтуїтивно відчула, що їхні стосунки складуться інакше.

— Ласкаво просимо до сім’ї, люба, — тепло вітала її тітка Зіна, міцно обіймаючи.

– Я так рада теба бачити! Ці слова звучали так щиро, що Лєра миттєво відчула себе, як удома.

З того дня вона і тітка Зіна стали нерозлучними.

Зіна була для Лєри не тільки свекрухою, а й наставницею, другом, і, як вона сама казала, другою матір’ю.

Якось, коли Лєра зазнавала труднощів на роботі, вона звернулася за черговою порадою до тітки Зіни.

– Мамо Зіна, я не знаю, що мені робити, – з тривогою в голосі почала Лєра.

— Давай сядемо, вип’ємо чаю, і ти розповіси мені все в деталях, — спокійно запропонувала тітка Зіна, наливаючи ароматний чай у чашки.

Того вечора, розмовляючи і ділячись своїми переживаннями, Лєра зрозуміла, як важливо мати поруч таку людину, яка готова підтримати і допомогти порадою будь-якої миті.

— Ти знаєш, Лєро, у житті завжди будуть перешкоди, але головне — це не втрачати віру в себе і йти вперед, незважаючи ні на що, — мудро сказала свекруха, тримаючи невістку за руку.

Лєра відчула себе набагато краще після їхньої розмови.

Вона була вдячна долі за те, що тітка Зіна опинилась у її житті. Історії подруг про “жахливих свекрух” здавались їй тепер далекими та нереальними.

Лєра розуміла, що зустріла в особі тітки Зіни не лише чудову свекруху, а й справжнього друга та підтримку на все життя.

КІНЕЦЬ.