Три роки тому я вирішила з своїм чоловіком розлучитися, справа була настільки серйозною, що у мене навіть сумнівів не було, що саме так і треба зробити. Тоді мені було 37 років. А зараз мені 40 років, ми з чоловіком вирішили купити квартиру для доньки, але він наполягає, щоб куплене житло я на нього оформила.

Прожили ми з чоловіком у шлюбі майже 20 років, він старший за мене. Коли ми одружувалися, мені було 19, а йому 25 років. Я тоді ще студенткою була, і заміж не поспішала, але Тарас дуже наполягав на нашому одруженні, обіцяв мені тоді золоті гори, казав, що як я за нього заміж вийду, то ніколи про це не пошкодую.

Я би, може, і не поспішала, але в мене вдома ситуація була не найкраща, мої батьки якраз в той час розлучалися, майном ділилися. Все це було настільки неприємно, що я хотіла якомога швидше звідти втекти. А Тарас пропонував мені нове життя, обіцяв, що з ним я стану щасливою.

Я навіть не мала з ким порадитися, бо мамі було не до мене, а подружок у мене не було. І я повірила Тарасу, погодилася стати його дружиною.

Перший час у нас і справді було все добре, але жили ми в квартирі з його батьками, які мене не дуже любили. Я закінчила університет, і відразу влаштувалася на роботу, бо дуже хотілося мати окреме житло. Заробляла я непогано, всі гроші відкладала. Чоловік теж старався, і все зароблене складав на житло.

Таким чином, через 5 років ми вже мали стартовий капітал, щоб почати будівництво будинку. Потім ще 5 років будувалися, і вже 10-річчя нашого шлюбу ми святкували в своїй хаті. Зробили ми все дуже гарно, обставили дім за сучасними тенденціями, і запросили батьків, моїх і чоловіка, на входини.

Тато мій прийшов, але якось дуже мляво відреагував на нашу подію. Мама моя не захотіла приходити, бо там буде тато – вони після важкого розлучення перестали спілкуватися.

А свекри прийшли двоє, і були не в захваті від побаченого. Мені здалося, що вони нам просто заздрять. Свекруха за столом мені сказала, що за роботою і в гонитві за грошима я втратила найважливіше. Мала на увазі вона те, що я не народила дитину.

А я і справді не думала про декрет, бо вважала, що спочатку треба про житло подбати. Через рік після новосілля я народила донечку, зараз їй 9 років. І саме для неї ми вирішили купити квартиру. Рішення це ми приймали спільно, але коли дійшла черга до покупки житла, чоловік раптом заявив, що він хоче, щоб квартира була оформлена на нього.

Я не знаю, як правильно вчинити в цій ситуації? Адже всього три роки тому я була серйозно налаштована на розлучення з цією людиною. Не хочу вдаватися в деталі, але Тарас зробив таке, яке не пробачається.

Потім він ще довго просив, щоб я його пробачила, клявся, що такого більше не повториться. Я залишилася з ним заради дитини, хоча ту тріщину, яка утворилася в наших стосунках, вже нічим не заповнити. Зараз у нас все добре, але я втратила довіру до чоловіка.

Чому він хоче, щоб житло було лише на нього оформлене? Мені це видається дуже дивним, а Тарас каже, що так буде правильно, адже він – чоловік, глава сім’ї.

Я б не мала нічого проти, якби він всю суму на квартиру давав сам. Але ж ні, житло ми купуємо спільно, я теж вкладаю в цю квартиру свої гроші, то чому я маю відмовлятися від своєї частки на користь чоловіка? Мені все це дивно виглядає. А як вам ця ситуація видається із сторони? Мені варто погоджуватися на пропозицію чоловіка?

Джерело