Олена спала на ліжку, як раптом почувся гучний звук – хтось відкрив вхідні двері! Вона протерла очі й глянула на будильник – тільки восьма ранку!

– Олеже, коханий, це ти? – здивовано запитала Олена, прислухаючись до звуків у квартирі.

Відповіді не було. Вона тільки почула, як хтось відчинив двері у ванну кімнату й затих…

Олена бігом накинула домашній халатик і помчала босоніж у ванну.

Вона відкрила двері й оторопіла від несподіванки.

Її Олег стояв біля дзеркала, і, розтягнувши губи, милувався своїм висунутим язиком.

– Олено, а це правда, що якщо людина заслабла, то в неї білий язик? – запитав він.

– А ти що – заслаб? – сонно запитала Олена.

– Мабуть так, – відповів Олег, і стурбовано торкнувся свого чола. – Мені градусник потрібен. Де він у нас? Дай я приляжу. Навіть з роботи мене відпустили. Лікаря, мабуть, треба викликати.

Олена дістала градусник. Так і є – 37 і 2. Ну от, почалася зима, Олег зліг. Лікарка прийшла через годину, дали лікарняний.

Олена зателефонувала своїй мамі:

– Ти не могла б забрати Сергійка з садка? Додому йому не можна – Олег заслаб.

Мама була навіть рада – вона обожнювала свого онука, жила самотньо, і Сергій для неї був радістю.

– А що з Олежиком? Щось серйозне?

– Та ні, нічого особливого. Лікарка приходила, дали лікарняний, процедури прописали, будемо відпочивати.

– А ти як почуваєшся? – занепокоїлася мама.

– Та все нормально! Мені ще на роботу в другу зміну, попрошу свекруху, щоб увечері зайшла, Олега глянула. І ось так цілий тиждень друга зміна. Ну гаразд, дякую, мамо, домовилися.

То що робити? Треба якийсь легкий супчик зварити на курячому бульйоні, а отже, треба ще збігати в магазин, окрім аптеки. Треба витягнути з морозилки курячі стегеньця, купити моркву й картоплю.

В аптеці вона взяла все, що потрібне. В обід розбудила чоловіка.

– Олеже, встань, супчику поїж, – Олена потрясла чоловіка за плече.

Сполоханий Олег сів на ліжку.

– Ой, щось мене нудить! А можна мені супчик у ліжко, не можу до кухні дійти.

– Невже так погано? Ну гаразд, принесу. Потім температуру поміряєш…

Поїв суп, виміряв – так само, 37 і 2. Олена дала пігулки. Олег обернувся обличчям до стіни і знову заснув. Ну слава Богу. Аби їй не заслабнути – чоловікові оплачують лікарняний повністю, а ось в Олени в магазині з цим складно. А в сім’ї кредити, Олені заслабнути не можна. Вона зателефонувала свекрусі:

– Інно Сергіївно, Олег заслаб. Якщо що – увечері його проконтролюйте. У нас увечері зазвичай покупців багато, мені йому не додзвонитися.

– Як це – заслаб? У якому він стані? – ахнула свекруха.

– У сплячому. Та нічого такого, температура невеличка, все нормально, зима почалася.

– Та це не просто зима! Це в тебе робота така, ось ти й приносиш зі своєї каси всяке додому! Скільки разів тобі кажу – міняй роботу!

– Інно Сергіївно, я ж не слаба! Та ви й самі казали, що Олег в дитинстві моментально міг злягти. Морози почалися, тож я тут не до чого…

Щоб не продовжувати розмову зі свекрухою, Олена швидко її зупинила. Інна Сергіївна любила роздмухувати з мухи слона, і не виключено, що вона за годину вже буде тут. Ну нічого, хай придивиться, тим більше Олені пора уже на роботу збиратися.

Так і є – свекруха примчала з коробками всіляких трав для сина, мовляв – не завадить. Ну та й гаразд, їй видніше. Вона заохала і заахала, коли міняла синові майку на суху, голосячи:

– Ну от як він у тебе лежить у мокрій майці, адже ще більше занедужає. Як ти за цим не простежила?

– Інно Сергіївно, він до цього спав, що я могла зробити?

Олена пішла працювати. За кілька годин вона відчула слабкість. Ну от – і вона слаба! Але не можна подавати навіть виду, треба хоча б доопрацювати зміну. Увечері вона виміряла температуру – вища, аніж у чоловіка. Хотілося поскаржитися Олегу, але той був зайнятий собою.

– Щось знобить і крутить. Мама дала мені чай з малиною та медом, ніби легше було, але до ночі, ось знову недобре. Що треба прийняти?

– Знаєш, мені теж щось недобре…

– Ну і ти прийми що–небудь, – сказав Олег і знову глянув на свій язик у відображенні дзеркала. – Ну, треба ж, досі білий.

Так, заслабнути їй не можна! Та й скаржитися нікому, й нема чого: якщо вона скаже про це мамі, то та дзвонитиме кожні п’ять хвилин зі своїми порадами, якщо свекрусі – звинувачуватиме, а чоловік все одно на своїй хвилі.

Було прийнято рішення – не скаржитися, приймати тихенько пігулки й ходити на роботу. Кредити ж нікуди не дінуться…

Весь тиждень Олег впивався своєю слабістю, і, здавалося, немає нещаснішої за нього людини – навіть якщо градусник показував рівно 37, він все одно казав, що йому дуже недобре.

Свекруха зачастила зі своїми зборами та настоями. Найменше Олені хотілося стикатися з нею вдома, вигляд у Олени зовсім не дуже був.

Чоловік нічого не помічає – він спить то в телевізорі, то в телефоні. Приходячи додому, Марина вимірювала температуру, і лише на четвертий день було все нормально.

Слабість хоч і була, але якось обійшлося. Олег лежав набагато довше, та й вимог було більше – їжу в ліжко, температуру виміряй, попити принеси.

Свекруха казала, що він часто був слабий у дитинстві, але зараз він застудився вперше за все п’ятирічне сімейне життя, і це було нестерпно!

Невелику слабість, він долав насилу, постійно скаржачись на нездужання.

Наступного тижня його виписали. Сергійка забрали додому. Завтра Олегові на роботу.

Сидячи на кухні за вечірньою чашкою чаю, він розповідав:

– Ось у дитинстві якось все легше переносилося, а зараз я таке пережив, ти й не уявляєш!

– Ну, а що тут особливого? Що ж ти так прямо не витримував?

– Ага, ти б побула на моєму місці! Легко говорити, коли сама здорова.

– А я й була! У мене теж усе це було, але ж ти просто не помітив.

Олег недовірливо глянув на дружину, а потім хитро посміхнувся, ніби викрив Олену:

– Жартуєш, так? Ну та гаразд, ходімо спати!

Олена сумно зітхнула – так, він так нічого і не помітив…

Ну й добре…

Як у тому жарті – жінка, яка народжувала, тільки приблизно може зрозуміти те, що її чоловік відчуває при температурі 37…