– Синку, ну навіщо тобі вона? – суворо казала Раїса Миколаївна своєму синові. – Знаю я таких, тільки й думають, як квартиру нашу привласнити.

– Мамо, вона не така, вона хороша, – сперечався з матір’ю Роман. – Ми кохаємо один одного.

– Ну яке кохання? – обурювалася Раїса Матвіївна.

– Не кажи нісенітниці, їй квартира наша потрібна! Бачить, хлопчик із багатої родини, от і поклала на тебе око.

– Взагалі, я давно не хлопчик, – поправив матір Роман. – Мені наступного року вже тридцять років буде.

– Саме так! – відповіла йому мати. – Тобі вже тридцять років буде, а розуму так і не набрався. Дружину треба шукати із нормальної родини, а не з цих… приїжджих.

– Все, не хочу більше це слухати! – різко сказав Роман, розвернувся і пішов у свою кімнату.

Намагаючись знайти підтримку, Раїса Миколаївна зателефонувала чоловікові на роботу і зі сльозами розповіла про те, що їхній Ромочка зібрався одружитися з хитрою дівчигною, яка неодмінно привласнить їхню квартиру, доведе до ручки і не, дай Боже, народить їм онука без роду.

– Це його справа та його життя. Не лізь до нього. Все, мені ніколи, я маю нараду, – сухо сказав Григорій Романович і відключив телефон.

Раїса Миколаївна з образою сказала відключеному телефону:

– Тобі завжди ніколи! Одна я маю вирішувати всі проблеми.

Подумавши трохи, вона подзвонила до Леоніда, друга родини, у якого працював Роман.

– Леонід, ти знаєш, Роман одружується надумав, – зі сльозами почала свою розмову Раїса Миколаївна. – Ну гаразд би ще на дівчині з хорошої родини, так ні, треба було якусь пройдисвітку знайти. Каже, кохання в нього. Ну, ти ж знаєш, які хитрі дівчата пішли. Леоніде, друже, поговори з ним, може тебе послухається.

– Раїсо, заспокойся! – радісно сказав Леонід. – Катя – чудова дівчина! Ромі пощастило, у нього буде чудова дружина!

– То ти її знаєш? – здивовано запитала Раїса.

– Звісно! – відповів їй Леонід. – Вона у мене працює начальником економічного відділу. Дуже розумна та вихована дівчина. Працює вона добре, її всі поважають. Ну, приїжджа і що? У мене більше половини приїжджих і серед них є такі, що досягли більше, ніж ті, хто живе на всьому готовому. Тому не хвилюйся, а порадій за Романа.

– Леонід, та зрозумій ти мене як маму! Не потрібна вона йому! Звільни її! – ридала вона у слухавку.

– Раю, не втручайся в мою роботу і в життя Романа, – строгим тоном сказав Леонід. – Він сам розбереться, не маленький. Все, мені ніколи. Заспокойся та не берв а голову те, що не тобі вирішувати.

Раїса безсило сіла на диван. Ніхто не хотів її зрозуміти. А вона ж мати – вона краще знає, з ким буде щасливий Роман.

Всю ніч Раїса не спала, а вранці її осяяло. З найпокірнішим виглядом і вселенською скорботою в очах, вона сказала:

– Добре, Роман, відмовляти тебе від весілля я не буду. Раз любиш – одружуйся. Тільки в мене одна умова: уклади з нею шлюбний контракт. Так ти й сам зрозумієш – корислива вона чи ні. І навіть якщо ви розійдетесь, вона не зможе тебе розорити. І потім, з нами жити не треба, я не хочу, щоб у моїй квартирі чужа жінка на кухні командувала.

– Мамо, ну що ти таке кажеш?! – обурився Роман.

– Вона не така! Їй цього не треба.

– Синку, – суворо сказала Раїса. – Це моя умова.

Роман докірливо глянув на матір та пішов на роботу.

– Романе, ти що, батьків ще не познайомив із Катею? – здивовано спитав Леонід, коли Роман приїхав на роботу.

– Ні, – важко зітхнувши, відповів Рома. – Ну, Ви ж знаєте маму, їй ніхто не подобається. А Катю втрачати мені не хочеться, ось я і сказав мамі тільки після того, як Катя погодилася вийти за мене заміж. А мати сьогодні поставила умову, щоб ми шлюбний договір уклали.

– Ось Раїса, – похитав головою Леонід.

Роман, звичайно ж, не став говорити Каті про умову, яку поставила мама, але мама сама озвучила її, коли Роман привів її для знайомства. Катя на кілька секунд підняла одну брову, а вголос сказала:

– Для мене це не важливо, але якщо Вам так завгодно, то я не проти.

“Ось хитрюга!” подумала Раїса Миколаївна і сказала:

– Розумієте, Катрусю, мені хотілося б думати, що між вами щире кохання і не матеріальний розрахунок… Адже в житті всяке буває.

– Я розумію, – загадково посміхнулася Катя.

“Задумує щось. Точно задумує!” хвилювалася Раїса Миколаївна.

– Катя, – почав розмову Роман, коли повіз Катю додому після знайомства з мамою, – мені мамина ідея зі шлюбним контрактом зовсім не подобається.

– Не хвилюйся, все нормально, – заспокоїла його Катя. – Якщо їй так буде спокійніше, нехай буде контракт.

Роман видихнув. Він повністю довіряв Каті і розмова на цю тему йому зовсім не подобалося.

Дізнавшись про те, що Катя збирається заміж, одночасно приїхали її батьки, щоб познайомитися з Романом та її батьками. Роман їм сподобався, вибір доньки оцінили.

Батько Романа та батько Каті, маючи схожі погляди на життя, теж порозумілися. А ось між матерями була напруга. Почувши, що батьки Каті займаються виробництвом молочної продукції, Раїса Миколаївна відразу втратила інтерес, вважаючи їх сільськими жителями зі своїм господарством.

Далі, у розмові, Раїса Миколаївна всіляко намагалася підкреслити їхнє благородне походження та високий статус, розповідала про чудових родичів та їх успіхи. Мама Каті слухала, захоплювалася, згідно кивала та посміхалася. Тільки дізнавшись про шлюбний договір, Олена Сергіївна здивувалася:

– Доню, ти що?! У сім’ї має бути все спільне. Шлюб – це не контракт, а союз.

– Мамо, все нормально, – заспокоїла її Катя.

Олена Сергіївна сперечатися далі не стала, а лише похитала головою. Натомість Раїса Миколаївна тріумфувала в душі, що не дозволить їм зотримати їхню квартиру і все майно.

Весілля грали у ресторані. Було запрошено родичів та друзів з обох боків. Шлюбний контракт було підписано, Раїса Миколаївна почувала себе переможцем і це хоч якось знімало хвилювання. Настав час дарувати подарунки. Батьки Романа привітали молодих, урочисто сказали напутню промову та подарували конверт із грошима, побажавши “витратити їх з розумом і радістю”.

Настала черга батьків Каті дарувати подарунки. Вони вийшли з порожніми руками, а Раїса Миколаївна, закотила очі, ніби кажучи всім своїм виглядом: «Ну що з них взяти». Її батьки привітали молодих, висловили надію, що дочекаються онуків та опору у старості. Раїса Миколаївна посміхнулася, а батько Каті, Андрій Борисович, діставши з кишені якусь коробочку, і продовжив:

– А щоб ваше сімейне життя не затьмарювалося життям на орендованій квартирі, ми з мамою вирішили подарувати вам квартиру у Києві. А коли набридне жити у Києві, завжди будемо раді бачити вас. Тим більше, що Каті все одно колись доведеться взяти кермо правління нашого молокозаводу в свої руки.

У залі почувся захоплений вигук і тільки Раїса Миколаївна сиділа в ступорі. Виявилося, що сім’я Каті набагато багатша за них. Весь її снобізм і велич зруйнувалися вщент. Адже вона з самого початку не хотіла нікого слухати, не намагалася краще дізнатися Катю та її родину, тому й зробила ті висновки, на які була здатна.