У нашій родині розгорнулася комедійна драма. Нещодавно син із дружиною попросилися до нас переїхати. Я з дружиною дали добро, місця вдома вдосталь, але сплив нюанс. Жити до нас напрошується ще й мама невістки. Дама непроста, дуже зарозуміла і з панськими замашками.

Коли син привів до нас на оглядини свою даму серця, ми все прийняли, як є. Хлопчик закохався, це було видно неозброєним оком. Та тільки дівчинка була… Як би це м’якше сказати. Словом, з іншого тіста. Мама на посаді в облоно, велика шишка в нашому місті, доктор філологічних наук на додачу.

Справжня аристократія. Так принаймні вона про себе заявляла. Мама невістки навіть у спеціальну контору зверталася. Там прошерстили її генеалогічне древо. Знайшли якесь знатне графське коріння. Що тут скажеш, такі ось у людини примхи. Ми ж з робітничого класу, прості люди.

Усе життя працювали: я виконробом на будівництві, дружина – педіатром у лікарні. Виростили двох дітей, самі собі заробили і на трикімнатну квартиру, і на дачу. Не шикуємо, але й не бідуємо. Дітей ми одружили, але для високородної матері невістки ми були занадто “простими”.

Тому намагалися зайвий раз зі свахою одне одному очі не муляти. Зустрічалися вкрай рідко, у свята. Із чоловіком вона розлучилася років 15 тому і зайнялася кар’єрою. Подруг у неї було мало. Тому розповіді про свою грандіозну геніальність сваха вкладала в наші вуха… Хотіли ми того чи ні.

Іноді вона приїжджала до нас на дачу. Хвалила природу, нашу гостинність, але сама жодного разу палець об палець не вдарила. Усі питання по господарству – повз. Лише б у гамаку полежати, книжку почитати чи в лісі погуляти. Коли діти подарували нам онуків, стало тільки гірше.

Сваха все частіше забирала їх до себе. Видно, ще й налаштовувала проти нас. Приїжджають малюки до нас у село і носики вернуть. Бабуся-аристократка на курорт із собою бере за кордон, а тут річечка й ліс. Занадто прості дідусь і бабуся, що вони їм можуть дати. Нам було прикро.

Так, у нас немає вчених ступенів, але якось виростили двох дітей. Хочу вірити, що хорошими й порядними людьми. Коли діти виросли і випурхнули з гнізда, ми з дружиною залишилися жити в нашій квартирі. Спершу було порожньо і сумно. Занадто багато місця для нас двох.

Потім ми звикли і навіть увійшли у смак. Пожити для себе на старості років – добра справа. Нещодавно трапилася оказія. У гості приїхав син з несподіваним проханням. Він попросився до нас пожити на деякий час із дружиною та дітьми. Вони винаймали квартиру, але він прогорів із бізнесом.

Зараз їм не вистачає грошей, оренду не потягнуть. Ще й двох дітей скоро до школи збирати. Звичайно ж, ми погодилися. Як тут рідній кровинці відмовити в допомозі. Дружина навіть зраділа: тепер зможе з онуками більше часу проводити і сина частіше бачити, але сюрприз на цьому не закінчився.

Син отримав нашу згоду, а потім попросив пустити у квартиру ще й нашу дорогу сваху. Її несподівано для всіх відправили на пенсію. От діти й вирішили певний час здавати її однушку і відкладати гроші на майбутнє. До такого повороту ми виявилися не готові.

Тулитися на одному будинку вчотирьох, та ще й із чужою людиною. Дружина встала на диби. Куди це годиться: три господині в одній квартирі? До того ж дві з них – з аристократичними замашками. Тут рахуй години до першої великої сварки і скандалу. Та й я був не в захваті від такої задумки.

Навіщо це взагалі нам потрібно? Син продовжив натхненно насідати. Мовляв, це чудовий варіант. Ми й так із весни до осені на дачі живемо, і присутності свахи не помітимо. Вона буде за онуками дивитися, водити їх у школу і на гуртки. Порадилися ми з дружиною і видали синові вердикт.

Його з дружиною приймемо, онуків теж, а сваха нехай залишається жити у своїй квартирі. Син розбереться зі справами, налагодить бізнес і повернеться до колишнього життя. Ми й так йому грошима допоможемо. Нам для своєї дитини й онуків нічого не шкода.

Чужа ж зарозуміла людина нам удома не потрібна. Нічого онукам цілодобово безперервно слухати, хто такий аристократ і чим він кращий за простих смертних. Ми звикли до спокійного життя і не збираємося нічого змінювати. Син усе ще вірить, що ми змінимо свою думку.

Ще й невістка підливає масла у вогонь – хоче маму під боком, але ми категорично проти. Привести сваху у свій дім – ідея не з найкращих. Тим паче, ситуація зовсім не критична. Такі радикальні заходи ні до чого, але ображена аристократія продовжує насідати. Як вирішити це питання і не посваритися?

КІНЕЦЬ.