Тиждень тому я несподівано возз’єдналася зі своєю подругою дитинства Інною. Ми навчалися в одній школі та інституті, але після закінчення навчання наші шляхи розійшлися.

Я обрала сімейне життя у рідному місті, а Інна досліджувала світ, чотири рази виходила заміж і розлучалася, не маючи дітей.

Наша зустріч відбулася у кафе, де ми обмінялися історіями з життя. Цікавість взяла гору, і я запитала, чому вона ніколи не мала дітей, натякаючи на самотність у старості без них.

Відповідь Інни була легкою і водночас наполегливою. “Навіщо турбуватися про дітей, які не факт, що піклуватимуться про мене в старості? Це не гарантія.

Я вирішила не заводити дітей, тому що не хотіла ні відповідальності, ні турбот. Моє життя присвячене свободі, подорожам.

Я не хочу бути прив’язаною. до материнства чи зобов’язання матеріально підтримувати дорослих дітей.”.

Вона докладно розповіла про своє повноцінне життя, вільне від зобов’язань щодо виховання дітей, дідусів і бабусь, підкресливши радість життя на своїх умовах і душевний спокій, який вона їй принесла, протиставивши це жалю, який деякі відчувають через пріоритет сім’ї.

Її погляд на речі був повчальним.

Вона змусила мене задуматися про сутність особистого вибору та щастя, визнавши, що не всі уявляють собі самореалізацію, пов’язану з батьківством.

Вона нагадала мені, що кожен з нас має право будувати своє життя так, як ми вважаємо за потрібне, без тиску суспільства та його очікувань.

КІНЕЦЬ.