Мені 36 років. Для батьків чоловіка я – наче меблі, бо ми вже 6 років живемо з Остапом, а діток нам лелека не приносить. І мене дуже засмучує таке ставлення свекрів, адже я – не порожню місце, їхній син зі мною щасливий!

Чоловік дійсно мене любить, а я – його, у всьому одне одного підтримуємо. Були й складні ситуації, але ми їй гідно долали, домовлялися. Найбільша проблема мого життя справді в тому в тому, що його батьки мене не сприймають.

Завжди, коли приїжджаю до них з Остапом, окрім “Привіт” і “До побачення” ще буквально кілька фраз і все на тому. А ми їздимо часто, щоб допомогти по господарству, адже свекри живуть в своєму домі, а Остап у них – одни син.

Та ці вихідні перевершили все, що було до. Як тепер далі жити в цьому всьому – не уявляю просто і потребую людяних порад і думок збоку.

Ми приїхали до свекрів у п’ятницю ввечері, мені якось стало не добре в машині, вийшла стомлена. Ночувати пішли в квартиру чоловіка, вона порожня за 10 хвилин ходьби від батьків, а вони у приватному секторі мешкають.

Вночі мені якось було погано, вранці просто не змогла встати з ліжка, треба було відлежатися. Остапу сказала, що не зможу піти вранці до батьків працювати. Він сказав, що добре, в обід прийду заберу, там батькам треба щось допомагати.

До обіду мені дещо покращало, але стан не дуже, голова як у лещатах. Остап забрав, прийшли до батьків, привіталася, вони навіть не спитали, як почуваєшся, не запропонували поїсти. Цілий день ігнорували, чоловік одни постійно бігав і питав мене, як справи.

А в неділю свекор за столом немовби пожартував, нормально я вночі спала, чи ні, свекруха штовхнула його ногою. Мені стало дуже неприємно, виходить вони подумали що я просто спала і не захотіла йти до них працювати. Хоча бачили, в якому стані я приїхала.

Мені не треба, щоб за мною бігали, носилися як з дитиною. я доросла жінка. Але якусь елементарну повагу і увагу могли б виявити! Я навіть у чужої людини спитаю, як самопочуття, якщо знаю, що було погано. А тут таке ставлення близьких наче людей.

Абсолютно не хочу до них їздити після такого. Але не знаю, як сказати про це Остапу? Адже це його батьки, і він навпаки пнеться і старається їм допомагати. Не знаю, як у собі виробити байдужість до них, розумію. що мене терплять через сина.

Свекрам давно не подобається мій вид діяльності, що працюю віддалено, мовляв, люди повинні ходити на роботу і робити кар’єру.

Та й взагалі як людина видно їм не подобаюсь, свекор за весь час нашого життя з Остапом жодного разу зі мною не розмовляв про щось конкретне. Якось ми залишилися удвох у машині, чоловік вийшов щось купити на заправці, я намагалася завести розмову – так відчуття було, що йому хочеться вистрибнути з машини.

Хоча в житті батько Остапа товариський з усіма і займає керівну посаду. Мені дуже не зручно самій від цього, не хочеться їздити до батьків чоловіка, бо знаю істину причину їхнього ставлення до мене – відсутність онуків. Але відмовою відвідувати свекрів боюся образити чоловіка.

Що б ви могли мені порадити, дорогі читачі? Буду всім вдячна за думки!

Джерело