Свекруха все життя на заробітках в Італії, а нам з чоловіком і копійкою не допомогла. Самі дітей на ноги ставили і хату яку з “о” вимахали, подвір’я бруківкою покрили. Але що найсумніше, що все це односельчани приписують Вірі Богданівні. “Ну де б ви самі до такого доробилися. Ти маєш своїй свекрусі ноги цілувати, що так вас тягне”. А мені хоч плач. Що я, що чоловік, працюємо з ранку до ночі, а всі “лаври” їй

Мені перед односельчанами соромно. Всі думають, що це нам свекруха з Італії гроші висилає, а насправді ми все самі. Що я, що чоловік, на двох роботах горбатимось.

Але ж всі “вершки” приписують Вірі Богданівні.

Свою свекруху я бачила від сили разів десять, ну п’ятнадцять. Ще до нашого з Віктором знайомства моя свекруха поїхала на заробітки в Італію. З чоловіком вона розлучилася через “біленьку”.

Нічого її не тримало, хата потребувала ремонту і вже сипалася, ось тому вона й подалася на чужину.

Але якщо ви подумали, що зароблені гроші Віра Богданівна в хату вкладала, то ні, такого не було. Більше вам скажу, і нам вона з чоловіком не допомагала, єдине, це коли онуки народилися, вона одному сину купила коляску, а іншому ліжечко. Ось вам і допомога італійської свекрухи.

Ми з чоловіком відкрили свій, хоч і невеличкий, але бізнес. Також я дома шию тюлі і штори на замовлення, бо дуже люблю цю справу.

Все життя ми працювали з чоловіком, щоб хату свою вибудувати, все в ній поробити і на подвір’ї все до ладу довести.

Хлопці наші вже дорослі. Старший після дев’ятого класу пішов вчитися в місто, молодший ще в селі в школі вчиться.

Свекруха приїжджала дуже рідко і зазвичай зупинялася у нас, хоча в неї окрім мого чоловіка і дочка є, але щось вона з Миросею не дуже ладнає, як я розумію.

Я в село, де жила свекруха, не навідувалася, і якщо чесно, думала, раз вона нам не допомагає, то хоча б хату до пуття доводить свою. Ну не все ж життя гарувати на чужині, а десь треба жити на старості літ.

Але одного разу їхала я з чоловіком повз цю хату, а вона вже кущами заросла, що ледь її видно. Палець об палець вона не лупнула.

Ось і дивно мені, де моя свекруха гроші діває. Я вже говорила з чоловіком на цю тему, а мій Віктор каже, щоб я в чужі кишені не лізла, бо не моє це діло.

Але мені справді дивно. Ну як, навіть онукам по сто доларів не дати? Та інші бабусі з Італії своїх дітей озолочують, а ми собі самі раду даємо.

Ось тому й заїло мене те, що односельчани почали говорити, що ми ту свою хату вибудували виключно через те, що нам моя свекруха грошима допомагає.

Мене аж підкидає, бо все життя працюю з чоловіком, копійку до копійки складаю, а всі “лаври” їй.

Як мені натякнути свекрусі, що так не робиться, що дітям потрібно допомагати?

Джерело