Не встигла я додому приїхати, а мої діти вже пересварилися, і все через гроші. Син вважає, що я все життя саме йому не додавала, тому зараз я маю куплену квартиру на нього оформити.

А донька, яка просто не вміє жити без моєї допомоги, навіть не припускає, що ця квартира буде не її.

Я у Францію поїхала не з доброго життя, і не на Ейфелеву вежу дивитися. Ситуація була просто безвихідна, потрібно було щось терміново вирішувати.

Я сама виховувала двох дітей-підлітків, і залишилася без роботи, бо наше підприємство закрили.

Мій чоловік як поїхав після розлучення з міста, так я його більше і не бачила, дітям він не допомагав нічим.

Батьки мої теж не мали змоги мені допомогти, бо жили в селі, і самі ледь давали собі раду, добре, що хоч город і господарка були.

Сину тоді було 16 років, доньці 14. Я перевезла свою маму в місто, вона стала жити з дітьми, а я, тим часом, поїхала у Францію до своєї подруги, яка там вже кілька років працювала, і мені обіцяла допомогти з роботою.

В Парижі я прибирала квартири, які здавалися подобово. Робота була дуже важка, в тому плані, що я постійно працювала з побутовою хімією, і це не дуже добре позначалося на моєму здоров’ї.

Довго у Франції я не була, всього 3 роки, на більше мене не вистачило. Я допомогла дітям з навчанням, зробила ремонт в нашій квартирі, і вирішила, що мені вистачить, а далі нехай вони самі усього досягають.

Донька моя дуже швидко заміж вийшла, і привела зятя до нас. У них відразу дитина народилася.

А син став окремо жити, бо у нас просто місця не було. Вадим після закінчення університету влаштувався на роботу і знімав собі житло.

Звичайно, що оскільки донька жила біля мене, то я їй більше і допомагала. Син – чоловік, він і сам мав би справлятися, і ще й мені допомагати при нагоді. Та я від нього нічого і не вимагала, раділа, що у нього все виходить.

Пожила я з донькою 5 років. Я і прибирала, і прала, і продукти купувала, і готувала, і одного разу мені це набридло. Інша подруга запропонувала мені їхати в Італію.

Я не дуже хотіла, але вона мене запевнила, що в Італії інша специфіка роботи, і що я там точно впораюся.

Я знову наважилася поїхати на заробітки, але тепер вже в Італію. Заробляла я майже як у Франції, приблизно тисячу євро в місяць, але робота бадантки мені подобалася значно більше, ніж робота прибиральниці.

Я доглядала літнього італійця, Федеріко був настільки хорошою і безпроблемною людиною, що я його як батька рідного сприймала.

Він порадив мені не давати гроші дорослим дітям, а збирати собі на старість, а ще краще – купити собі квартиру і жити окремо від них.

Я так і зробила – 4 роки не висилала їм нічого, а тепер їду додому, щоб купити квартиру.

Син впевнений, що це житло я повинна віддати йому, бо я йому нічого не дала, і він з дружиною досі живе на знімній квартирі.

А донька моя, яка зараз має двоє дітей, плачеться, що їм усім в нашій старій квартирі тісно, тому цю нову, яку я збираюся придбати, я маю віддати саме їй.

Діти настільки категоричні в цьому питанні, що я ще не приїхала і нічого не купила, а вони вже між собою пересварилися.

І як я, як мама, маю вчинити в цій ситуації, адже обох своїх дітей я люблю однаково.

Кому віддати квартиру – сину чи доньці?

Джерело