Не розумію, що образливого свекруха побачила в моїй пропозиції роботи, але точно знаю, що не так їй вже і потрібні гроші, як вона вічно плачеться.

Ми з чоловіком у шлюбі шість років. Одружилися ще в той час, коли свекруха була працевлаштована. Але навіть тоді, отримуючи пенсію та зарплату, вона вічно скиглила, що їй ні на що не вистачає грошей.

Скиглила вона не просто так, а щоб натиснути синові на совість – мовляв, допомагати матері треба. Чоловік, можливо, і був би радий допомогти матері, але в нього самого тоді зайвих грошей не було зовсім.

А я не вважала, що ми живемо багатше за свекруху, щоб допомагати їй грошима. Зарплата у нас була невелика, і нам самим треба було якось жити. Так що скиглення свекрухи залишалося інформаційним шумом цілих два роки. Потім наші справи з чоловіком почали налагоджуватися і він вирішив, що настав час мамі допомагати.

Я не була категорично проти, але відразу чоловікові сказала, що треба якось стежити за апетитами шановної свекрухи, а то їй тільки палець дай – руку по лікоть відхопить.

– Та гаразд тобі, не утрируй. Мамі треба зробити ремонт, вона давно просила. Ось їм і займуся, – казав чоловік.

Ремонт – це справа хороша, звичайно, потрібна. Свекруха насправді давно не оновлювала ремонт, а вже був час. Так що чоловік став приводити мамину квартиру у сучасний вигляд.

Але потім з’ясувалося, що непогано б до свіжого ремонту й меблі оновити, та й техніка щось не вся працює, теж потребує заміни.

Я, коли ці заходи побачила, багатозначно подивилася на чоловіка, всім своїм виглядом, демонструючи незгоду витрачати ще більше грошей на потреби свекрухи. Не такі вже й погані меблі, не така вже й давня техніка. Поживе поки що з цим, а потім поступово все замінить. Нічого з нею не станеться.

Свекруха зрозуміла, що не розкрутила сина, але до останнього не відпускала цю тему, сподіваючись продавити. Але той і сам рахувати вміє, прикинув, скільки це буде коштувати, і пригальмував маму, а то вона дуже розігналася.

Потім ми на свята дарували свекрусі побутову техніку та меблі, щоправда, свята для цього доводилося об’єднувати. Не такі ми й багаті.

Наприклад, на день народження і новий рік новий кухонний гарнітур, на восьме березня та всі інші свята – пилосос і дрібну побутову техніку.

Нас це не позбавило від свекрушиних скиглень з приводу вічної нестачі грошей, але ми вже не ставилися до цього серйозно: бубонить і бубонить, прислухатися не обов’язково.

Новий виток істерик на тему тотальної нестачі коштів у свекрухи стався вже цього року. Її звільнили, натякнувши, що настав час дати дорогу молодим, а інше місце з тим же заробітком вона знайти не змогла.

– Я взагалі не уявляю, як я житиму на одну пенсію, – не втомлювалася зітхати вона. – Хоч пляшки йди збирай, я просто не знаю!

Мені ця нудьга набридла, я вирішила поєднати приємне з корисним. Запропонувала свекрусі готувати нам за гроші. У нас з чоловіком роботи багато, іноді весь тиждень ніколи нормально встати до плити, а харчуватися чим попало не хочеться.

Свекруха готує відмінно, це в неї гарно виходить. А ще вона цілими днями вдома сидить, тож я взагалі не бачила проблем, щоб вона нам готувала. Ми привозили б продукти, складали меню, а свекруха з наших продуктів все готувала, розкладала по контейнерах і віддавала нам. Ми їй за це спокійно платили б.

Зараз ми витрачаємо гроші на доставку, щоб одними макаронами не харчуватися, тож як не крути гроші витрачаємо. А тут і їжа домашня, яка смачніша, і гроші плюс-мінус ті ж.

Коли я запропонувала свекрусі такий варіант, я думала, у неї очі на стіл випадуть, так агресивно вона на мене дивилася.

– Я тобі що, прислуга, чи що? Ще я вам їжу не готувала! Зовсім вже здуріла! – рикнула свекруха і помчала додому.

Що я не так зробила? Просто так постійно давати їй гроші ми не можемо, вона сама знайти роботу з нормальною зарплатою не може, а я їй запропонувала прийнятний з усіх боків варіант.

Навіть чоловік не побачив у цьому жодної проблеми. Теж здивувався маминій реакції. А мені все стало зрозуміло. Тож гроші свекруха від нас більше не побачить.

За квартиру платитимемо, будемо і продукти далі їй купувати, а от на все інше нехай відкладає. Якщо вже їй гордість заважає “прислугою” бути, хоча про прислугу взагалі слова не було сказано.

КІНЕЦЬ.