Двоюрідні брати і сестри на весіллі моєї мами і цього Ігоря були, а я ні. Я цього не приховувала, а відразу ж сказала, що на цей цирк підписуватися не буду.

Ні, я нічого не маю проти весілля в 59 років, просто Ігор цей “смутний” чоловік, а мама цього не бачить.

Мені 39 років, я розлучена і сама виховую донечку.

Як і кожній жінці мені важко, але я не здаюся і роблю все для того, щоб дочка жила і ні в чому собі не відмовляла. Так сталося, що мій тато десять років тому відійшов раптово у вічність. Він мав свій бізнес пов’язаний з автівками, тому з мамою вони жили гарно і багато. Та що казати, і мені батьки також допомогли, бо я в них єдина дитина. Але як на мене, могли б і більше мені дати.

Як тільки мені виповнилося двадцять років тато на мене переписав одну зі своїх квартир. Так, нерухомість в хорошому районі, сама квартира простора і з хорошим ремонтом. На той час мало хто з моїх однолітків міг таким похвалитися.

Коли я вийшла заміж то з чоловіком в цій квартирі і жили, але разом нам не судилося і навіть дочка не врятувала наш шлюб з Іваном.

В той час, як я працювала на роботі і виховувала дочку одна, батьки сильно мені не допомагали. Тато все казав, що квартира перекриває все, і далі я сама маю за себе дбати. Самі ж з мамою вони продовжували їздити за кордон відпочивати, але вже без мене і онучки.

Один раз тато мені і онучці на ювілей оплатив тижневу поїздку в Буковелі і все.

Коли не стало тата, ми з мамою сильно сумували. Він був хорошою людиною.

Мама ж стала єдиною власницею двох автівок, двоповерхової дачі і двох квартир. Одна у районному центрі, яку вони здають в оренду, і одна в області, де мама і живе.

Я ж розуміла, що рано чи пізно все це добро стане моїм.

Але мої мрії розлетілися в одну мить.

Два роки тому мама зустріла Ігоря.

Ну зустріла то і добре, хоча й не дуже і добре.

Жити він переїхав до неї. На мене мама, як не мала часу, так і не має, проте до дітей і онуків Ігоря вона їздить чуть не що кожні вихідні і свята. А якщо не вона до них, то вони до неї в квартиру чи на дачу.

Звісно, я ревную, а хто цього робити не буде?

Але ж якби все на цьому й закінчилося. Так ні. Мама одного дня мене набрала і запросила до себе на весілля.

Уявляєте, в такий важкий час їй захотілося до РАЦСу йти в білій сукні.

Я в цьому цирку брати участі не захотіла. По фото знаю, що була вся родина Ігоря цього, а вона в нього не маленька: троє дітей і шестеро онуків. Мама і справді була одягнена в білу сукню, а в руках красувався елегантний букет.

Мені дуже все це не приємно. Ні, я не про весілля. Просто, якщо колись я й не сумнівалася, що все мамине майно рано чи пізно перепаде мені, то тепер в мене на це великі сумніви.

Ігор той звичайний робітник, діти в нього також не багаті. Ясна річ, що вони захочуть собі заграбастати все у мами. Просто і мама сама по собі добрячка.

Як я маю з тим змиритися? Якби жив тато, він би такого не допустив…

Джерело