Ніна з Артуром зустрічалися вже чотири роки. Великий термін. Чоловікові час уже визначитися. Але він не поспішав. Ніна вирішила взяти ініціативу до своїх рук. — Коли, нарешті, ми з тобою одружимося, — запитала вона, коли Артур вкотре прийшов до неї в гості, в квартиру, що орендується. — Сім’ю?

Я не готовий до сім’ї. Мені треба подумати, — промимрив Артур і пішов, не доторкнувшись до частування. «Дарма я на нього натиснула», думала, плачучи, Ніно. Два тижні Артур уникав розмови з нею. Сам не дзвонив, а на її дзвінки відповідав, мовляв, дуже зайнятий, потім сам передзвонить.

І не дзвонив… За два тижні Ніна, заспокоївшись, вирішила зайнятися другою найважливішою мрією. Перша, сім’я, відкладалася на невизначений час з незалежних від неї причин. Друга – квартира, могла бути вирішена власними силами.

Ніна вже мала накопичення, якими вона могла сплатити початковий внесок за іпотечним кредитом. А її зарплата цілком допускала виплати з іпотеки. Два місяці минуло непомітно: пошук квартири, оформлення іпотеки, косметичний ремонт… Ніна не мала ні сил, ні часу думати про Артура.

І ось вона в’їхала до своєї квартири. Через пару днів, біля магазину знайшла кошеня, що жалібно нявкало. І дивився на неї нещасним поглядом.

Дівчина вирішила забрати звірятко додому. Тепер Ніна не була самотньою… Так і йшло у них життя. Минуло ще три місяці. І раптом їй зателефонував Артур. — Нам треба поговорити, — сказав він, і Ніна назвала йому свою нову адресу.

— Я довго думав, і вирішив, що ти для мене найнеобхідніша людина. Виходь за мене заміж, — сказав він, прийшовши до неї додому з букетом і простягаючи їй обручку. — Я згодна, — сказала Ніна і поцілувала коханого. — Тільки в мене одна умова – кіт не житиме з нами! — Чому?

– Я не люблю котів. — Але він член моєї родини! — Якої родини?! Сім’я може бути у людей! Але ж у людини не може бути сім’ї з кішкою! — Але він ніколи не змушував мене плакати. У порівнянні з тобою.

— Загалом, вибирай: чи я, чи кішка! Ніна мовчки простягла йому і обручку, і букет. Артур лише пирхнув. Забрав принесене і пішов… Ніна сиділа в кріслі, кішка сіла їй на коліна і муркотіла. Ніна, гладячи кота, подумала: «Я правильно вчинила!».

КІНЕЦЬ.