Скільки я себе пам’ятаю, мене виховувала бабуся. Вона сиділа ночами поруч з моїм ліжком, коли я не міг заснути, бігала зі мною до репетиторів, на різні секції, чекала, коли я закінчу, і ми повернемося додому разом. Бабуся була єдиним свідком моїх перших кроків, вона єдина почула моє перше слово, яке було «Мама», адже саме бабуся весь день повторювала мені це слово.

Я виріс, і прагнення забезпечити найдорожчу людину, бабусю, виключно всім найкращим, привело до того, що я спочатку влаштувався в одну з провідних у своїй сфері компаній в нашій країні, а пізніше і став директором нашого філіалу. Взагалі, бабуся мене завжди мотивувала бути першим в тому, що я роблю.

У школі я вчився на одні п’ятірки, щоб не засмучувати її поганими оцінками. Не вплутувався в сумнівні кола, як би мене все не цікавило, щоб знову-таки не засмутити бабусю. Ось, я вже відбувся,

як чоловік. У мене є сім’я, де росте дочка, бабуся живе з нами. Я можу собі дозволити забезпечувати своїх жінок усім найкращим. За все, що я зараз маю я завдячую лише бабусі. Саме вона вірила в мене, саме завдяки їй я ріс таким і до цих пір вдосконалююсь. Нещодавно до мене постукали ввечері, коли я повернувся з роботи.

Я відкрив двері і хотів вже відразу закрити їх. Переді мною стояла моя мати. Вона виглядала значно старше своїх років, а віку їй додавали не зморшки від безсонних

ночей поруч з дитячою колискою, а синці під очима — від надмірного споживання спиртного. Я не запросив її в дім, скажу більше, я сказав їй, що бачити її не хочу.

Бабуся каже, що я повинен знайти в собі сили пробачити матері, але, по-моєму, це несправедливо. Вона в житті навіть не спробувала бути моєю матір’ю, а тут з’явилася, коли я все налагодив і її більше не потребую…

Джерело