Мій двоюрідний брат Юрко завжди вмів заробляти гроші. Навіть у школі кишенькових грошей у батьків він не просив.

Заробляв брат на лінивих однокласниках. Юрчик у нас хлопець розумний. Завжди робив домашні завдання, а тим, хто не зміг продавав за помірну плату.

Потім встигав на уроці вирішувати контрольні не лише свого, а й інших варіантів. І теж недорого продавав відповіді тим, хто хотів гарну оцінку.

Юра, коли подорослішав, створив свій успішний бізнес. До тридцяти років уже купив собі квартиру та машину, а потім дуже вигідно одружився.

Загалом, жила родина Юри на широку ногу, нічого не потребуючи. Носили брендові речі, катаються по кілька разів на рік за кордон.

Втім, такий забезпечений родич у нашій родині лише один. Інші, як і я, живуть досить скромно, задовольняючись середньою зарплатою.

Коли я вийшла заміж і народила сина, Юрко з сім’єю вперше приїхав до нас у гості. Попередньо зателефонував, щоб уточнити, що найкраще нам привезти у подарунок. На той момент, сидячи в декреті, я мріяла про нові речі для синочка Тарасика. Брат привіз костюм, музичний горщик та пачку памперсів. А потім, загадково посміхаючись, сказав, що це ще не все. І притяг з багажника купу пакетів та коробок.

Діти Юри старші за мого Тарасика. Одяг, з якого виросли його сини, іграшки і навіть маленьке ліжечко брат віддав нам.

На той момент безліч дитячих речей нас із чоловіком дуже порадувало. Адже діти ростуть швидко, можна розоритися на одязі.

Я не бачила сенсу купувати синочку все нове. Нехай усі речі, які привіз Юрко, вже використовувалися. Зате були в хорошому стані і якісними.

Я щиро подякувала братові. І з цього моменту щоразу, коли він приїжджав до нас у гості, привозив крім подарунків речі, які його сім’ї вже не потрібні, але можуть стати у нагоді нам.

За два роки у нас народилася донечка. І знову декрет та режим економії. Та й речі від брата цілком доречні.

Декілька років поспіль така ситуація нас цілком влаштовувала. Але коли синок і донечка підросли, я вийшла на роботу і стала непогано заробляти, як і мій чоловік.

Тепер ми купували дітям нові добрі речі. Ну а Юрко за звичкою продовжує привозити нам те, що йому та його родині вже не потрібно. І, мабуть, вважає це гарною підмогою для нашої сімʼї. Адже інші гостинці та подарунки Юра возити перестав.

Спочатку я з ввічливості дякувала. Ну, а потім прямо сказала йому, що старі речі нам уже не потрібні. Адже практично все те, що привозить брат, прямо вирушає на смітник. Краще б солодощів дітям привезли, чи що!

Вчора Юра зателефонував та попередив, що збирається з сім’єю до нас у гості. Я відповіла, що ми будемо раді їх бачити. І знову нагадала, що старих речей привозити не потрібно.

Але Юрко не послухався, і з дружиною та синами знову притаранив до нас додому купу коробок, які вивантажили на підлогу передпокою.

Поглянувши на це неподобство, я сказала родичам:

– А роззуватися не треба. Зараз подивимося, чи може хоч щось нам стати в нагоді. Ну а решту одразу винесемо у сміттєві контейнери, щоб квартиру не захаращувати.

У першій коробці було складено іграшки. Більшість машинок були зламані, деталі різних конструкторів валялися впереміш.

Я запитала своїх дітей, чи потрібно їм хоч щось із цієї коробки, але вони лише негативно похитали головами.

Поступово ми переглянули всі коробки. Єдине, що взяли – літню маєчку на бретельках, яка не підійшла за розміром дружині Юри.

Принаймні, вона була симпатичною та новою. Я демонстративно подякувала за майку і попросила брата винести все інше на смітник.

Юра, винувато подивився на мене і сказав:

– Виходить, ми приїхали в гості з порожніми руками?

– Так, виходить так! – зі сміхом відповіла я.

Ось тобі й багаті родичі. Замість нормальних подарунків привозять купу зайвого барахла. Ще й вважають, мабуть, що нас, бідних, облагородили.

Ну а я дуже сподіваюся, що після такої негарної ситуації нарешті наші родичі зрозуміють, що принцип “На тобі, Боже, що мені негоже” з нами більше застосовувати не варто. І купи непотрібних речей та зламаних іграшок надалі нам привозити посоромляються.

КІНЕЦЬ.