Я була єдиною дитиною у сім’ї. Мене батьки дуже любили, пестили, балували. Але я росла досить скромною та слухняною, проблем батькам намагалася не створювати. Все було чудово! Тато з мамою працювали, я навчалася на відмінно, та йшла на золоту медаль.

Ми їздили щороку відпочивати в гори або на море, де розважалися всією родиною. Батько для мене був ідеалом чоловіка. Адже він стежив за собою, любив маму і був їй вірним, завжди допомагав по дому, дбав про нас з мамою, і ніколи не сумував.

Я намагалася брати з нього приклад, часто думала про те, що коли вийду заміж, то обов’язково виберу чоловіка, який характером буде схожим на мого батька. Я страшенно пишалася своїми батьками, тоді як мої однолітки розносили своїх у пух і порох.

З теплотою у душі згадую щасливе дитинство. Але мої спогади не могли завжди бути щасливими й світлими. У мої чотирнадцять років мама сильно захворіла. А через півтора року хвороби її не стало. Ще ввечері їй полегшало, вона навіть піднялася з ліжка, радіючи, що їй стає краще.

А ввечері лягла спати, побажала нам усім на добраніч, а вранці не розплющила очі.
Я плакала, стогнала, мені було дуже тяжко. Всі співчували моєму горю.

Навіть зараз, коли я зважилася розповісти цю історію, мені хочеться плакати з однієї думки про це. Хоча зараз у мене вже двоє дітей, але тоді світ розколовся для мене на дві частини. У голові крутилася думка про самогубство.

Вона мене зовсім не лякала. Я боялася лише одного, що тато не переживе цього. Він так благородно тримався, не пролив ні сльозинки. Я думала, що він справжній кремінь, тримається заради мене, яка сильна і стійка людина!

Але причина виявилася зовсім в іншому, він просто не любив мою маму. На жаль, дізналася я про це пізніше. Образ ідеального чоловіка та батька на очах розсипався, і перетворився на вовка, що сховався в овечій шкурі.

З величезної любові до батька виросла ненависть та злість. Але поки що навіть коріння цих почуттів у моїй душі не було. Її заповнював біль по втраченій матері. Не минуло навіть сорока днів, як мама пішла, а батько вже привів додому жінку.

Він стояв з нею в коридорі, знайомив мене з нею, обіймаючи її за талію. Я прямо запитала батька, навіщо він так робить. Але він знизав плечима і сказав, що він не зраджує, мами більше немає. Ситуація здавалася катастрофічною, та просто страшною.

Жінка була років на десять молодша за нього (за фактом виявилося, що різниця між ними сім років). Вона гидко посміхалася, і підлащувалася до мене. Я тієї миті вперше відчула стійке бажання вдарити людину, завдати їй болю. Я пішла до своєї кімнати, й не виходила звідти.

Чула їх сміх, їхні розмови, і ненавиділа батька. За дванадцять днів знайти нову дівчину, та притягнути її додому? Він напевно зраджував мамі з нею, а тепер вирішив відкрито зробити її частиною свого життя.

Його друзі та знайомі теж не схвалили такої поведінки, але згодом вибачили. Я ж його так пробачити й не змогла. Але намагалася не конфліктувати, не влаштовувати скандалів. Я просто жила сама по собі, готувала собі, жила лише у своїй кімнаті.

Батька особливо не хвилювало це, він був поглинений своєю обраницею. Але якось ця “мама” заявила, що хоче переробити мою кімнату під їхню спальню, а мене переселити до їхньої. У мене була найбільша кімната, і різниця у квадратах сильно її бентежила.

Я відмовила і сказала прямо, що це моя кімната, я прожила тут шістнадцять років і нічого міняти не збираюсь. Тоді ця потвора заявила, що або я віддаю кімнату, або мушу з’їхати. Я була в шоці, але особливо від того, що батько промовчав у цей момент, віддавши мене на поталу своїй підстилці.

Я зібрала речі та пішла, а він навіть не спробував мене зупинити. Дзвонив іноді, перші два місяці переказував гроші, а потім і зовсім перестав. Коли новоявлена ​​господиня покинула його, тато хотів зі мною помиритись, але я його не вибачила.

Він зрадив пам’ять про маму, відмовився від мене заради незрозумілої дівчини, а тепер просить вибачення? Я ніколи не зможу пробачити його! У мене навіть немає слів, щоб описати свій біль, та ненависть до цієї людини, яку я вважала своїм любим батьком!

Він мене просто вигнав на вулицю! Йому мене було не жаль! І якщо йому в старості нікому буде подати склянку води, то це тільки його провина!

КІНЕЦЬ.