Коли я навчався в молодших класах, мій батько попросив маму пожити окремо, сказав, що їм потрібна перерва в стосунках, бо він не знає чи хоче бути разом з моєю мамою.

Мама погодилась та згодом виявилось, що у нього інша жінка. В результаті вони з мамою розлучилися.

Маминої зарплати нам заледве вистачало та ми на усьому економили. З того часу я зненавидів свого батька, адже він навіть аліментів не платив.

На щастя, нам було де жити, адже мамі у спадок дісталася трикімнатна квартира, там ми й проживали. Коли я став повнолітнім, мами, на жаль, не стало. Я залишився проживати в ній один.

Батько не з’явився на похорон мами, заме через 10 років він прийшов до мене додому. Розповідав буцімто скучив та просив пробачення за те, що покинув мене і стільки часу не показувався. Та насправді виявилось, що він хотів проживати зі мною та ще й свою нову дружину приволокти.

Я відмовив, сказав, що мені й самому добре жити та що він для мене абсолютно чужа людина, адже ми дуже довго не бачились. Він назвав мене невдячним егоїстом та додав, що за те, що він для мене зробив я мав би його впустити до себе жити. А що він для мене зробив? Нічого! Хоча ні! Він показав мені яким не потрібно бути та все – більше нічого!

Пройшло ще 5 років. У мене з’явилася дружина та донечка та ми собі спокійно проживали в моїй квартирі.
Ніщо, як кажуть, не передвіщувало біди, аж тут невідомо звідки батько знову з’явився на порозі мого дому.

В черговий раз він почав спекулювати родинними зв’язками та просився проживати разом зі мною. Розповів слізну історію про те, що його вигнала кохана з дому і що він не має куди йти, а я його найрідніша людина в цьому світі. А рідні люди повинні допомагати один одному. Серйозно? Чомусь він не зміг своїм прикладом мене цьому навчити. Казав, що я маю бути йому вдячний за те, що з’явися на світ.

Був пізній вечір та я впустив його лише переночувати. А зранку домовився, що він буде проживати з моїм двоюрідним дідусем, який потребує догляду та допомоги. Дідусь неабияк зрадів. А от батько – не дуже. Проте поїхав, адже не мав іншого вибору.

Не розумію за що я маю бути йому вдячний. Він же покинув мене, ми з мамою жили майже впроголодь, обрав замість нас іншу жінку, а потім взагалі про мене забув. Те, що він дав мені життя, зовсім не означає, що тепер я маю впустити чужого для мене чоловіка у свій дім.

Джерело