Рубрика: Дім
САЛАТ З ПЕЧЕРИЦЬ ТА БОЛГАРСЬКОГО ПЕРЦЮ НА ЗИМУ. ОРИГІНАЛЬНИЙ СМАК, ЯКИЙ ВАЖКО ЗАБУТИ. ВЧОРА Я ЙОГО СКУШТУВАЛА ВПЕРШЕ, А СЬОГОДНІ КОНСЕРВУЮ ВЖЕ САМА
Цей салат неймовірно смачний. Я сама можу баночку з’їсти, бо від нього дійсно важко відідрватися. Складові: 1 кг печериць; й кг болгарського перцю червоного кольору; 0,5 кг цибулі; 100 г […]
НА СВІЙ ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ НЕВІСТКА ПРИГОТУВАЛА ЧУДОВУ ЗАКУСКУ – КОЛЬОРОВІ СИРНІ КУЛЬКИ. БУЛО НАСТІЛЬКИ СМАЧНО, ЩО Я ВПЕРШЕ ПОПРОСИЛА В НЕЇ РЕЦЕПТ
Ці сирні кульки стануть прикрасою вашого столу. Скільки б їх не робила, вони завжди першими зникають з тарілки. Гості завжди нахвалюють і беруть рецепт. Ефектна і смачна закуска до Вашого […]
Випадок, що стався перед Новим Роком відкрив мені істину нашого життя.
З цією передсвятковою метушнею важливо не забувати про своїх рідних і піклуватись про них. Розповім вам історію, яка трапилась зі мною та моєю сім’єю минулоріч. Так у нас заведено, що […]
Те, про що я так довго мріяв, здійснилось лише через 25 років
Мій батько 25 років працював за кордоном. Він поїхав в Іспанію, щоб могти забезпечувати нашу сім’ю. Всі знають який не легкий час був у 90-ті, тому іншого виходу не було. […]
Одне за одним у нас з Устимом народилися двійко діток-погодок. Я дуже схудла, недосипала постійно, була наче вичавлений лимон. ніхто не допомагав, я сирота, а свекруха на пенсії, але дуже зайнята у себе на городі. так і живемо. А тут у чоловіка Устима – ювілей, 30 років. Його мама каже, що треба обов’язково відзначити. – Давайте багато чаю з тортиком поп’ємо у вузькому колі. Вона мені нічого не сказала
Одружені ми з Устимом чотири роки, живемо окремо, у приватному будиночку, який мені від бабусі залишився. Одне за одним у нас з чоловіком народилися двійко діток-погодок. Я дуже схудла, недосипала […]
Маленька хитрість від бабусь, щоб картопля у мішку не проростала
У радянські часи картопля вирощувалася на садових ділянках і зберігалася протягом всієї зими в ящиках в підвалах і льохах. Сьогодні теж багато хто поступає подібним чином, хоча обсяги і скоротилися. […]
Ні на вечерю, ні на Різдво, син з невісткою сказали, що не приїдуть. Мені образливо трохи, оскільки село знаходиться в двадцяти кілометрах від них, але, нехай там. Переживу. По сусідству у мене є найкраща подруга, яка також в цей день була одна. Ближче вечора я запросила її до себе. До того ж, розмова назрівала серйозна. Звісно, стосувалась вона невістки
Ні на вечерю, ні на Різдво, син з невісткою сказали, що не приїдуть. Мені образливо трохи, оскільки село знаходиться в двадцяти кілометрах від них, але, нехай там. Переживу. По сусідству […]
Я тоді тільки попорався по господарству і присів під хатою на лавку, як біля воріт зупинилася автівка, а з неї вийшла жінка. Її я ніколи не бачив, але очі, і вираз обличчя був мені доволі знайомий. – Не впізнаєте мене, тату? – У відповідь я не міг промовити і слова. Ми сіли за стіл, і Віра стала розповідати свою історію
Я тоді тільки попорався по господарству і присів під хатою на лавку, як біля воріт зупинилася автівка, а з неї вийшла жінка. Її я ніколи не бачив, але очі, і […]
Я переїхала жити під Одесу, до моря, з дитиною і чоловіком, на даний момент колишнім. Живемо з Зорянкою нормально, незважаючи на недешеву оренду житла та багато інших витрат. Але руки та голова є, працюю. Інша справа – брат. Мама залишила йому будинок, собі купила квартирку, відремонтувала її і там живе. Періодично їздить до брата прибрати, наготувати поїсти, платить комуналку, бо Тимурчик не платить її в принципі. І ось мама занедужала. Важить це непорозуміння півтора центнера мінімум. Гроші у мене були – відкладала на покупку машини
Батьки мене любили. Ні, не балували. все було без надмірностей, любили правильно і адекватно. Не утискали ні в чому, але й не опікувалися зверх міри. Пам’ятаю, що ті ж уроки […]
Провели в останню путь мого Андрія на самого Степана. Я бачила кожен косий погляд, особливо мої дітей. Вони не церемонилися і прямо в очі говорили, що у цьому винна я. Та що казати, я сама свою провину відчувала. Того дня я навіть не очікувала колядників. Але в одну мить під вікном загукали: “Пане господарю, можна заколядувати”. Я пішла за гаманцем, як в хату забігли діти – мої онучата!
Провели в останню путь мого Андрія на самого Степана. Я бачила кожен косий погляд, особливо мої дітей. Вони не церемонилися і прямо в очі говорили, що у цьому винна я. […]