Рубрика: Людина

В Люби біля хвіртки яблунька росте. Вся стежка ними засипана. Яблука то смачні, але ж їсти їх нікому.Взяла я пакет та й пішла до сусідки. – Любцю, я тут трохи в тебе по ґаздую, можна?, – спитала я сусідку,розказуючи чому прийшла. Люба мовчала, але навітьу пакет сама яблука підкидала, а коли я мала йти,каже: “Ну сотку мені даш, бо яблука справді файні. В магазині таких не купиш”. Я невістці навіть цього не розказувала, бо вона б їх назад за фіртку висипала Любі

То як до мене в неділю перед службою забігти на вареники зі сметаною, то так маєбути, а як мені яблук – плати гроші. Я б так не вчинила, тому і […]

Чоловік викидає продукти, якщо вони лежать у холодильнику більше доби, та привчає наших дітей до такого ж відношення

Мій чоловік виріс у забезпеченій родині. У його батька є своя мережа продуктових магазинів, мама Сергійка ніколи не працювала, а йому і його двом братам все завжди діставалося з легкістю. […]

Коли ми зустрічалися з Наталею, вона ніколи не була такою. Все змінилося після появи нашої першої дитини. Вона почала набирати вагу, переживала через свою зовнішність і постійно говорила, що стала некрасивою

Мене звуть Дмитро, і я одружений вже вісім років. Разом із моєю дружиною, Наталею, ми виховуємо трьох дітей. Наше життя було сповнене радості, але останні кілька років я почав помічати […]

Віктор сидів за кухонним столом і доїдав свою вечерю, коли додому повернулася дружина. Оля сіла поряд і одразу почала розмову. – Коханий, може ми, того?.. – несподівано сказала вона, опустивши погляд. – Що, того? – Віктор усміхнувся. – Народимо дитину? Я згоден. Давно нам час це зробити. – Ні, я не про те… – замотала Ольга головою. – Може, ми з тобою… розлучимося? – Як розлучимося? Чому? – застиг чоловік. – Я сьогодні отримала один дивний дзвінок і вирішила, що нам краще розлучитися, – несподівано додала жінка. – Який ще дзвінок? – Віктор здивовано дивився на дружину, не розуміючи, що відбувається

Оля почала розмову, коли чоловік, повернувшись з роботи, сидів за кухонним столом і доїдав свою вечерю. – Коханий, може ми, того?.. – почала вона задумливо, опустивши погляд. – Що, того? […]

Чоловік пішов у магазин, а коли повернувся, дружина не пустила. Сказала, що він уже вдома. А із сусідньої квартири вийшли незнайомі люди

– Віро, відчини двері і впусти мене в квартиру. Зараз же! Чуєш? Кому сказав, – вимагав Микола. – По-доброму прошу. Не пустиш по-доброму, ти знаєш мене. Я все одно увійду! […]

Це просто неможливо! — розповідала мені Лариса одного вечора після роботи, коли ми зустрілися на каву. — Мами дивляться на своїх дітей, а потім просто відвертаються, ніби не бачать, як їхні малюки торкаються всього на своєму шляху. Вони навіть не роблять зауваження, коли діти починають облизувати вітрини

Мою подругу звати Лариса. Вона працює у маленькому, затишному магазинчику подарунків, розташованому в центрі великого торгового центру. Магазинчик схожий на казкову скриньку, де кожен куточок наповнений красивими і витонченими речами: […]

Чоловік постійно передавав усі свої заощадження батькам. Одного разу, під час вечері, Оксана не змогла стриматись і висловила своє обурення.

Оксана і Василь разом уже 7 років. Вони ведуть нормальне життя, і поки що дітей у них немає. Пара не поспішала з народженням дітей, бо хотіли спочатку насолодитися життям удвох. […]

Свати на сватанії все наголошували, що наш син з села в такі хороми переїжджає. Як йому пощастило. – Свахо, ви не хвилюйтеся, бо ми з чоловіком всім чим зможемо, будемо допомагати. І м’ясо і овочі, все домашнє в них буде. Я вам так скажу, що і сватам я перший рік помагала. І картоплі два міхи на зиму дала і буряка з морквою. А потім ми дізналася, що ця славнозвісна квартира Наталі знаходиться в іпотеці. Та якби ми це наперед знали, то б не пустили сина в цю сім’ю. Не така вона вже й видна, щоб її заміж брати

Я казала що не буду виносити сміття з хати, але те, як нас “обкрутили” з тою квартирою свати, мені спокою не дає. Ми з чоловіком живемо в селі. Я раніше […]

Наша розмова з дітьми, які приїхали до мене, щоб переконати мене повернутися до чоловіка, так до нічого і не привела. Я вже прийняла рішення і змінювати його не збираюся. На початку літа я повернулася додому з заробітків. Я заробітчанка із серйозним стажем, бо в Італію подалася однією з перших ще 25 років тому. Я вже звикла сама жити, не хочу терпіти придирки чоловіка. Я і так багато зробила і для нього, і для нашої сім’ї загалом. Тільки він нічого не оцінив, на старість ще сніданків в ліжко захотів. Тому я і пішла

– Так не піде, мамо. Це твій чоловік, і саме ти маєш біля нього жити, – кажуть мені діти. – А чому? – питаю. – Бо він твій чоловік. – […]